У 2021 році середній рівень інфляції у світі становив 3,4% порівняно з 2020-м. У середньому євро щороку дешевшає на 1%, а долар США — на 1,7%.
Інфляція вважається нормою, доки вона керована і не перевищує 2% на рік.
Проте в історії є багато прикладів, коли знецінення національної валюти сягало 100% і більше. Ми розібрали 3 найяскравіші кейси.
Що таке гіперінфляція
Це процес, за якого вартість товарів на ринку стрімко зростає внаслідок знецінення валюти. Зазвичай інфляція керується державними органами, але іноді ситуація може виходити з-під контролю і виникає гіперінфляція. Визначити її можна за такими критеріями:
— зростання цін > 2% на місяць упродовж 3 років
або
— зростання цін > 50% на місяць
або
— зростання цін > 900% на рік
Наслідки гіперінфляції:
- гроші втрачають свої основні властивості
- ціни стрімко підвищуються
- масові банкрутства, дефолт за боргами
- громадяни втрачають можливість здійснювати накопичення
- безробіття зростає
- економічний спад
- крах фінансової системи держави
#1. Угорщина
Період: серпень 1945 — липень 1946
Рівень інфляції: 207% на день
Валюта: пенге
Угорська валюта пенге — рекордсмен за рівнем інфляції у світовій економіці: кожні 15 годин ціни на ринку країни подвоювалися. Це означало, що пенге знецінювався швидше, ніж будь-яка інша валюта у світі. Максимальна інфляція на місяць становила 40 000 000 000 000 000%. Але чому це сталося саме в Угорщині?
Передісторія: до 1945–1946 років країна вже була знайома з інфляцією. Внаслідок Першої світової війни Австро-Угорська імперія розпалася — і в Східній Європі з'явилася нова держава, Угорщина. До неї увійшла менш розвинена частина колишньої імперії, чиї політичні інститути виявилися надто слабкими.
Щоб заповнити дірку у своєму бюджеті, Угорщина вирішила надрукувати більше грошей. Це і стало причиною катастрофи: так, у 1910-х $1 коштував 5 угорських крон, а в 1924 — уже 70 тис. Однак тоді інфляцію вдалося взяти під контроль — у 1926 Угорщина замінила крони на нову валюту пенге.
Хід подій: під час Другої світової війни Угорщина знову воювала на боці Німеччини — і до 1945 року країна лежала в руїнах. Половину виробничих потужностей було зруйновано, решту — сильно пошкоджено. Від транспортної інфраструктури практично нічого не лишилося. Плюс до всього Угорщина мала виплачувати репарації СРСР — компенсацію за свою участь у гітлерівській коаліції.
Через відсутність виробництва ціни на товари у повоєнній Угорщині почали зростати. Податкова система на той час була відсутня, тому наповнювати бюджет країни не було чим. Тоді уряд вирішив стимулювати економіку «перевіреним» методом — надрукувати більше банкнот та водночас знизити відсоткові ставки. У підсумку Угорщину буквально затопили нічим не підкріплені гроші.
У серпні 1945 $1 коштував 1320 пенге, через 2 місяці — вже 8200, а до кінця року за $1 можна було купити 128 тис. пенге. Уряду довелося запроваджувати купюри номіналом у 100 тис., 1 млн та 10 млн.
Гіперінфляція в Угорщині досягла апогею восени 1946 року: звичайний пенге замінили адопенге. Купюра дорівнювала мільярду трильйонів, або секстильйону пенге — це була найбільша банкнота на планеті, абсолютний рекорд у світовій економіці.
На піку інфляції ціни зростали зі швидкістю 150 000% щодня (!). Уряд намагався вжити хоч якихось заходів, щоби взяти процес під контроль, але було вже пізно.
Через гіперінфляцію реальна заробітна плата впала більш як на 80%. Кредитори, як клас, були знищені — за таких умов давати людям гроші під відсотки не мало сенсу. Єдиним виходом стала деномінація — заміна старої валюти на нову.
У 1946 влада провела грошову реформу: введений в обіг угорський форинт дорівнював 400 тис. квадрильйонів пенге. Новою валютою угорці користуються досі.
Особливістю гіперінфляції в Угорщині було те, що це був спланований крок, а не фінансова безвідповідальність уряду. І зважаючи на все, такий неоднозначний план таки спрацював.
Введення нової валюти врятувало економіку держави, і, на відміну від інших країн, згаданих у цій статті, Угорщина досить швидко відійшла від жахливої інфляції. На момент появи форинта промисловість справді відновилася — й економіка запрацювала. Уряд більше не запускав друкарський верстат, і аж до 60-х ціни в Угорщині залишалися стабільними. Однак така шокова терапія все ж таки обійшлася країні дорого: за рік гіперінфляції населення сильно збідніло.
#2. Зімбабве
Період: березень 2007–2008
Рівень інфляції: 98% на день
Валюта: зімбабвійський долар
Зімбабве посідає друге місце серед країн за рівнем інфляції. На піку цього процесу, в листопаді 2008, зімбабвійський долар подешевшав на цілих 79 600 000 000%.
Передісторія: у 1980 році Зімбабве отримує незалежність від Великобританії, а президентом нової африканської країни стає диктатор Роберт Мугабе. За рік у державі з'являється власна валюта — місцевий долар. Спочатку влада не робила різких рухів, боячись порушити побудовану колонізаторами економічну модель. Але популізм змінив усе.
До того, як Зімбабве здобула незалежність, у країні мешкало чимало британських фермерів. Вони вирощували, а потім продавали на експорт тютюн, бавовну та цукрову тростину. Однак президент Мугабе вирішив, що відтепер білим колонізаторам не місце у Зімбабве і провів земельну реформу. По суті, у британських фермерів відібрали їхні ділянки та худобу, щоби передати місцевому безземельному населенню. Нащадки колонізаторів змушені були залишити країну.
Через таку «реформу» різко впало виробництво основних експортних товарів: нові господарі земель просто не вміли їх обробляти. Слідом за сільським господарством обвалилася й обробна промисловість — у містах почався голод та зростання безробіття. Влада країни сама підірвала власну економіку.
І тут уряд вирішив, що вся проблема полягає в тому, що населення не має грошей. Увімкнувся друкарський верстат.
Хід подій: з 2000 року в Зімбабве спостерігалося постійне зростання інфляції, проте її пік припав на 2007–2008.
2006 року зімбабвійський долар знецінився на 1000%, а вже 2007 — більш ніж на 60 000%. Від 2008 року уряд перестав публікувати дані про реальні масштаби катастрофи, остання офіційна статистика говорила про інфляцію у розмірі 231 000 000%.
За різними підрахунками, у грудні 2008 року долар втратив цінність на 80 000 000 000% (!). Вартість товарів подвоювалася кожні 24 години — наприклад, банки пива о 14:00 коштували 100 млрд зімбабвійських доларів, а вже за годину — 150 млрд.
Примітно, що єдиним «порятунком» національної валюти була деномінація. У Зімбабве її проводили тричі за 4-річний період: востаннє «другий» долар замінили на «третій» 2009 року за курсом трильйон до одного.
Того ж року зімбабвійський долар заборонили використовувати як національну валюту, він став непотрібним. Замість нього до вжитку увійшли фунти стерлінгів, американські долари та валюти сусідніх держав.
За часів гіперінфляції рівень безробіття у Зімбабве становив 80%, а ВВП упав на 18%. Мешканці масово залишали країну.
У 2019 національну валюту знову ввели в обіг, $1 США коштував $361 Зімбабве. Але, незважаючи на сумний досвід у недавньому минулому, зімбабвійський долар знову піддається інфляції — у 2020 році він подешевшав на 622% порівняно з 2019-м.
#3. Югославія
Період: квітень 1992 — січень 1994
Рівень інфляції: 65% на день
Валюта: динар
Колишня Югославія, яка проіснувала з 1945 по 1992, посідає третє місце у світовому рейтингу гіперінфляції. До 1970-х ця держава була однією з найрозвиненіших серед країн соцтабору. Але що сталося пізніше? Югославія не тільки стала вогнищем жорстокої громадянської війни, а й скотилася в 22-місячний період гіперінфляції: на її піку ціни зростали на 313 000 000% на місяць.
Передісторія: інфляція в Югославії була завжди, але її вдавалося контролювати, доки жив лідер країни Тіто. У 50-х ціни піднімалися не більше ніж на 3% на рік, у 60-ті ця цифра зросла до 10%, у 70-х — до 20%.
Тіто помер 1980-го — незабаром інфляція почала стрімко зростати і перевалила за 40% на рік. Після 1983 року процес став неконтрольованим. На це було кілька причин.
По-перше, наприкінці 80-х зруйнувалася територіальна цілісність Югославії — від неї відкололася Словенія, найрозвиненіша область. Міжрегіональна торгівля припинилася і виробництво різко зменшилося. Це означало, що бюджет перестав поповнюватись.
По-друге, роздутий бюрократичний апарат та армія вимагали дедалі більше бюджетних грошей, яких у країні не було. Югославія почала брати кредити ззовні — держборг почав зростати.
По-третє, через кровопролитну громадянську війну ООН наклала на Югославію торговельне ембарго. Це добило і без того хитку економіку країни: їй треба було звідкись брати гроші. І тоді уряд увімкнув друкарський верстат.
Хід подій: на початку 1992 року Югославія розпадається — інфляція вперше перевищує поріг 50% на місяць і починається неконтрольований процес гіперінфляції. Усього за 3 роки (1990–1993) бюджетний дефіцит зростає з 3% до 28% ВВП. Щоб його покрити, уряд ще більше роздуває грошову масу в країні.
У 1993 році в Югославії щомісяця друкується 900 тис. банкнот, які втрачають свою цінність, так і не дійшовши до рук громадян. Тільки за цей рік ВВП країни впав на 30%, обсяги інвестицій та промислового виробництва знизилися на 37%, а безробіття зросло до 24,1%.
Свого піку гіперінфляція досягає в 1994 — 116546000000% у перерахунку на рік, або 314000000% на місяць. У цей період динар втратив свою функцію грошей: у магазинах ціни на продукти вказували вже у німецьких марках.
У січні 1994 року монетний двір Союзної Республіки Югославії фізично не встигав друкувати таку кількість банкнот на день. Цього ж місяця валюта офіційно перестала існувати. Усі офіційні розрахунки всередині країни почали проводитись у німецькій марці — Німеччина була головним торговим партнером Югославії.
Спостерігаючи крах економіки, уряд із другої спроби ухвалив «План Аврамовича» — пакет непопулярних фінансових заходів, щоб урятувати залишки Югославії. У підсумку країна перейшла від планової економіки до ринкової, проте ситуація в державі прийшла в норму лише після закінчення війни та зняття міжнародних санкцій у 1995 році.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
