7 дивних закономірностей, які руйнують вашу продуктивність | Бізнес-школа Laba (Лаба)
Для відстеження статусу замовлення - авторизуйтесь
Введіть код, який був надісланий на пошту Введіть код із SMS, який був надісланий на номер
anastasiiasytar@gmail.com
Код дійсний протягом 2 хвилин Код з SMS дійсний протягом 2 хвилин
Ви впевнені, що хочете вийти?
Сеанс завершено
На головну

Пошук

Зміст

Що може піти не так — піде не так: 7 дивних закономірностей, які руйнують вашу продуктивність

Чому ви не маєте шансів закінчити роботу в термін: перевірено редакцією Laba.

cover-636a7d1d60191723056549.png

Вважаєте, що чим краще ви працюєте, тим менше часу витрачаєте на роботу? Ще у 1865 році англійський економіст Вільям Стенлі Джевонс довів, що це не так, винайшовши «парадокс Джевонса». Суть у тому, що, підвищивши ефективність якогось ресурсу, ви лише збільшите його використання.

Так, наприклад, сталося з пасажирськими авіаперельотами. З 1960 до 2016 року літаки стали економніше витрачати паливо — завдяки цьому вартість квитків знизилася на 60%. Але чи стали нові літаки менше забруднювати довкілля? Ні, тому що падіння ціни на квитки призвело до 50-кратного зростання кількості авіаперевезень.

«Парадокс Джевонса» застосовується не тільки на виробництві чи в авіагалузі. Члени американської Академії менеджменту, ґрунтуючись на ідеї вченого, дійшли висновку, що логіка будь-якої продуктивності працює так само. І що ефективні процеси часто спричиняють неефективні результати.

Як працюють дивні закономірності і чи можна з їхньою допомогою організувати робочий хаос — розбираємося.

#1. Закон Паркінсона: «Робота нескінченна»

Вивчивши зсередини британську бюрократію, історик Сиріл Норткот Паркінсон дійшов висновку, що «робота заповнює весь відведений час».

Чи то годину, день, тиждень чи то місяць, робота знаходить спосіб збільшити термін, який ви на неї відводите. Закон спирається на людську схильність до прокрастинації. Якщо на завдання, виконання якого реально займає тиждень, відвести місяць — навряд чи закінчите його за 7 днів, а не розтягнете на 30.

У своїй статті в The Economist у 1955 році Паркінсон навів приклад бабусі, яка витратила цілий день, відправляючи листівку своїй племінниці, просто тому, що це завдання не було обмежене термінами.

Паркінсон писав: «Година буде витрачена на пошук листівки, ще одна — на полювання за окулярами, пів години — на пошук адреси, ще півтори — на ухвалення рішення про те, чи брати парасольку, щоб перейти дорогу до поштової скриньки на наступній вулиці». Жінці знадобився цілий день, щоб виконати просту дію, з якою зайнята людина впоралася б за лічені хвилини.

У 2007 році ІТ-компанія 37signals (тепер Basecamp) вирішила провести експеримент: на одне літо запровадити 4-денний робочий тиждень. З того часу вони щороку вдаються до цієї практики.

Співзасновник компанії Джейсон Фрід зазначає, що збільшення кількості вільного часу зробило його команду продуктивнішою. Він пояснює це так: із традиційним 5-денним робочим тижнем працівник витрачає кілька годин на день на кава-брейки, бесіди з колегами та скролінг соцмереж. Але коли час обмежений — команда вчиться витискати з нього максимум, не відволікаючись на особисті справи.

До речі, цей закон має несподівані наслідки: скільки б ви не заробляли, ваші витрати зростатимуть разом із доходом.

Рекомендуємо прочитати:

img-work-602531f0c4ee9183841745-63525aa650243147599092.jpg

Хто придумав працювати по 8 годин 5 днів на тиждень

Читати

#2. Закон Хофштадтера: «Завдання займе більше часу, ніж ви планували»

*При написанні цієї статті наш автор Таня планувала закінчити текст набагато раніше, навіть заклавши час із запасом. Але закон Хофштадтера все одно виявився сильнішим.

Не лише Паркінсон зазначав, що люди схильні занижувати кількість часу, необхідну для виконання складної роботи, — і зривати терміни. Вчений-когнітивіст Дуглас Хофштадтер у своїй книзі «Гедель, Ешер, Бах: ця нескінченна гірлянда» в 1979 році вивів цю закономірність, описуючи проблему «очікування/реальності» в оцінці дедлайнів для складних завдань. До речі, за свою роботу Хофштадтер отримав Пулітцерівську премію.

«Завдання завжди займає більше часу, ніж ви очікуєте, навіть якщо ви берете до уваги закон Хофштадтера».

Хофштадтер навів як приклад передбачення з 1960-х про те, що через 10 років комп'ютери почнуть перемагати шахових гросмейстерів. Це сталося чітко відповідно до закону Хофштадтера — через 30 років, у 1996 році, коли Deep Blue від IBM переміг Гаррі Каспарова.

Навіть дуже організовані люди стають жертвами закону Хофштадтера. Наприклад, у квітні 2011 року Ілон Маск здійснив випробувальний запуск SpaceX Falcon Heavy і запланував повноцінний через 2 роки, в 2013 році. У підсумку на реалізацію знадобилося 5 років. На пресконференції 2017 року Маск сказав: «Створити Falcon Heavy було набагато складніше, ніж ми думали».

#3. Принцип Пітера: «Менеджери завжди піднімаються до рівня своєї некомпетентності»

Відповідно до спостережень канадського соціолога Лоуренса Пітера, люди просуваються в кар'єрі на основі того, як вони справляються зі своєю поточною роботою, а не того, наскільки добре зможуть виконувати нову. Таким чином, людина припиняє просуватися в кар'єрі в той момент, коли перестає виконувати свою поточну роботу на відмінно, — тобто у точці своєї некомпетентності.

У 2018 році економісти Алан Бенсон, Даніель Лі та Келлі Шу, щоб перевірити принцип Пітера, проаналізували ефективність просування продавців на більш ніж 200 підприємствах у США. За цей час 1531 працівник був підвищений до керівника.

Весь бізнес-контент у зручному форматі. Інтерв'ю, кейси, лайфхаки корп. світу — у нашому телеграм-каналі. Приєднуйтесь!

Вчені дійшли висновку, що компанії дійсно часто просувають членів команди на високі позиції на основі їхньої роботи на попередній посаді, а не управлінського потенціалу. Виходить, що сейлзи з гарними результатами мають більше шансів отримати підвищення. Погана новина в тому, що з такою ж високою ймовірністю вони будуть поганими менеджерами і навіть завдадуть збитків бізнесу.

#4. Закон Брандоліні: «Спростувати брехню складніше, ніж її створити»

Закон назвали на честь італійського розробника ПЗ Альберто Брандоліні, який запропонував його у своєму твіті у січні 2013 року:

Надихнувшись дебатами між експрем'єр-міністром Італії Сільвіо Берлусконі та журналістом Марко Травальо, Брандоліні дійшов цікавого висновку. Щоб змолоти дурість, людині не потрібно багато часу. А от якщо ви хочете довести, що опонент сказав нісенітницю чи збрехав, доведеться витратити чимало ресурсів на пошук доказів.

Якщо під час дебатів ваш опонент використовує прийом Gish Gallop (завалює вас величезною кількістю абсурдних фактів і дурниць, що відволікають) — не варто спростовувати кожну тезу. Ефективніше визначити ключові моменти і наводити до них контраргументи.

Цікавий факт: коли iSchool при Вашингтонському університеті запустила курс з Calling Bullshit, який допомагає працювати з дезінформацією та пропагандою, всі місця першого потоку були заброньовані через одну хвилину після відкриття реєстрації.

#5. Закон Мерфі: «Все, що може піти не так, — піде не так»

За даними The State of Project Management від Wellingtone, 71% компаній не можуть реалізувати свої проєкти вчасно, 57% не здатні зробити це в рамках бюджету, а 60% не одержують від них повної вигоди. Так відбувається і через погане управління, і через невдачу, викликану законом Мерфі.

Автор цього закону — Едвард Мерфі, інженер Військово-повітряних сил США, який у 1949 році випробовував механізм уповільнення військових бортів при посадці. Під час перевірки Мерфі виявив, що всі 16 датчиків уповільнення встановлено неправильно. При тому, що вони мали всього два варіанти встановлення — тобто стався найменш імовірний сценарій.

Така помилка могла призвести до серйозних травм членів екіпажу та знищення літака. Але команда завжди думала: все, що може піти не так, — піде не так. Це дозволяло підготуватися до негативного результату та уникнути серйозних жертв.

Найчастіше як приклад дії закону Мерфі наводять експеримент із бутербродом, який завжди падає маслом вниз. Або ситуацію, коли дощ піде саме тоді, коли ви помиєте машину або забудете парасольку вдома.

#6.  Закон Каннінгема: «Говорити щось свідомо неправильне — чудовий спосіб швидко отримати правильну відповідь»

Закон Каннінгема говорить, що найкращий спосіб отримати правильну відповідь в інтернеті — це не поставити своє питання, а написати помилкове твердження. І тоді хтось неодмінно прибіжить до вас у коментарі, щоб спростувати ваші слова.

Завжди існує армія користувачів, котрі радісно виправляють будь-яку знайдену помилку. Так, звичайний американець Стівен Прюіт сумарно вніс понад 3 млн правок до Вікіпедії. Ще один «чудовий» приклад — користувач Twitter, який вирішив пояснити олімпійській чемпіонці Аннемік ван Влейтен, яка злетіла з треку під час гонки, як треба правильно їздити на велосипеді.

 

#7. Закон Годвіна: «Будь-яка суперечка закінчується Гітлером»

Закон Годвіна говорить: що довше триває дискусія в інтернеті, тим вища ймовірність того, що один із опонентів порівнюватиме іншого з Гітлером чи нацистами. Найчастіше це ознака відчаю і немає нічого спільного з реальними характеристиками людини чи її позицією. У підсумку наведення такого аргументу стало мемом.

Американський адвокат Майк Годвін був дуже роздратований кількістю нацистських порівнянь в інтернет-дебатах — йому здавалося, ніби кожна суперечка закінчується згадкою про Гітлера. Розглядаючи це явище як мем, 1990 року Майк поставив собі за мету створити «контрмем» — закон Годвіна.

Протягом наступного року Майк успішно «сіяв» свій контрмем у дискусіях на різних онлайн-форумах, і його закономірність стала відомою. Годвін навіть написав про свій «закон» матеріали для The Washington Post та Wired.

Рекомендуємо прочитати:

img-strategybook-6017fa91a2df8180626112-6363d6c082a54138907415.jpg

Добірка для стратега: 13 книг, які розширюють свідомість

Читати

Німецько-американський філософ Лео Штраус дійшов аналогічної точки зору ще в 1953 році, придумавши фразу reductio ad Hitlerum (зведення до Гітлера). Штраус пояснив, що порівняння з Гітлером чи нацистами опонент використовує у такій ситуації, коли більше нічого сказати не може. Такий собі «аргумент останнього шансу», який знецінює попередні слова замість того, щоб додати їм ваги.

Наприклад, за такою логікою можна «дискредитувати» навіть їжу чи воду. Тому що Гітлер їв їжу — але він був нацистом, отже, ніщо, пов'язане з ним, не може бути хорошим.

Бажаєте отримувати дайджест статей?

Один лист з найкращими матеріалами за місяць. Підписуйтесь, аби нічого не проґавити.
Дякуємо за вашу підписку!
Курс з теми:
«Communicative Business English»
Business English
Веде Riabova Kateryna
1 липня 30 серпня
Riabova Kateryna