З 24 лютого 2022 року майже половина опитаних українців обирає бренди, що донатять на ЗСУ, 40% перестали слухати російську музику та дивитись російські фільми, а 75% громадян відчувають гордість за свою країну. Історики називають цей період дорослішанням української нації.
Ми вирішили глянути на патріотизм з наукової точки зору. Разом з кандидатом біологічних наук Петром Чорноморцем розбираємось:
- як наука пояснює ідеологічну прірву між нами та росіянами
- чому українцям приємно дивитися на загиблих окупантів і до чого тут окситоцин
- на які біологічні потреби спирається патріотизм і чому в кожної нації він різний
- чому єдиний шанс росіян відчути свободу — це тотальний розпад рф
Як біологія пояснює патріотизм?
Патріотизм — це культурна модель, яка накладається на низку біологічних потреб. Серед найважливіших:
- відчуття безпеки
- відчуття захищеності
- потреба в приналежності
Наприклад, уявімо собі, що з раннього віку дитина бачить єдиний спосіб безпеки — це коли ти найсильніший. Інших способів гарантувати собі безпеку не існує. Немає взаємної поваги та достатнього рівня небайдужості один до одного. Немає тих, хто захищає, немає правопорядку та верховенства права.
Але де б ти не перебував, існує дилема: з одного боку єдине джерело безпеки — це сила та влада, з іншого — сили та влади ніколи не достатньо. Це дуже розривна історія для психіки. В результаті людина починає шукати, як цей біль прикрити. Культура пропонує рішення: «окей, ти нікчемний, але маєш можливість відчувати себе частиною чогось великого та сильного». І таким пластиром заклеюється цей біль.
Серед українців суттєво більший відсоток людей, які мають успішний досвід відстоювання власних інтересів не силою, а через справедливість, діалог, підтримку спільноти. І це не лише про майдани, але й на рівні особистих історій. Для українців влада не всесильна, а цілком приземлене явище, з яким можна боротися, домовлятися, змінювати.
Тобто якщо я достатньо вільний, то мені достатньо безпечно. Мою безпеку гарантує не велика сильна держава, а моя особиста свобода, сила та підприємливість. Поки я сам чогось не зроблю — я нічого не матиму.
Кожна людина, яка мала саме такий дитячий досвід, веде Україну в протилежному від росії напрямку.
А в росії навпаки — там з найменшого віку обмежують те, як ти можеш розвиватися, самовиражатися та реалізувати свої бажання. У росіян потужно виховується навчена безпорадність стосовно влади: проти неї ти не маєш шансів.
Тобто українці воюють за свободу, а росіяни — за сильну державу. В цьому наша головна різниця.
Як біологія пояснює жорстокість війн?
Безпека та захищеність — дві різні біологічні потреби. Саме з потреби в захищеності з’являється поняття зграї та зграйної поведінки, а отже, й розуміння того, що існують інші зграї та вороги. Звідси можна починати розмову про патріотизм.
Історія довела, що серед звірів краще виживали ті дитинчата, які не тікали, а чіплялися за маму. Адже навіть якщо тут і зараз небезпечно, то прожити цю небезпеку ефективніше з мамою. Захищеність — це коли я знаю, що поряд зі мною є хтось великий та сильний, хто заступиться за мене, якщо буде потреба.
У той момент, коли тварини стають зграйними, — захищеність починають давати не лише мама і тато, а вся зграя. Але водночас у такої групи тварин з'являється нова небезпека — інші зграї. І в цій конкуренції виграє та зграя, що є максимально жорсткою до іншої. Тому коли мова йде про виживання, наша вроджена мораль перестає діяти стосовно ворога. У зграї у тварин знімаються внутрішні заборони на насильство над представниками іншої зграї. Саме таку поведінку зараз демонструють російські окупанти.
До речі, спостереження показують, що тварини відбирають чуже або повертають своє в різному психологічному стані. Забираючи чуже, вони демонструють більш тривожну поведінку.
Чому нам приємно дивитися на загиблих ворогів і до чого тут окситоцин?
Коли у людини високий рівень тривоги, як компенсація активуються окситоцинові системи. А окситоцин — це про близькість. Під дією окситоцинових систем ми починаємо не тільки більше любити близьких — для нас стає суттєво важливою приналежність як така.
І тут з одного боку ми намагаємось бути ближче до своїх, підтримувати тільки їх, а з іншого — це призводить до зростання агресії до чужинців. Саме тому нам приємно дивитися на відео з мертвими окупантами.
Як пояснити дії міжнародних безпекових організацій?
Спостереження показують, що якщо в зграї мавп з’являється занадто агресивний лідер (така собі мавпа-психопат), то або зграя його вижене/вб’є, або він зграю розвалить. росія зараз ставить під загрозу базові принципи співпраці у зграї та людство як таке — і тому вона стає ворогом всередині.
Якщо розглядати міжнародні організації — наприклад, ООН — як систему справедливості в межах людства як цілісної зграї, то вони мають визнати росію психопатом або ж примирити нас. Проблема в тому, що вони дивляться на це як на конфлікт між двома братами, тому обрали шлях примирення.
Чому так? Це частково пов'язано з тим, що члени ООН не переживали тривожного досвіду, який мають українці під час війни. Відповідно, вони не мають високого піку окситоцину, тому тема зграйності для них не гаряча. Кожен чиновник має свій набір потреб та інтересів, який не дає йому побачити загрозу країни-психопата для всього людства.
В чому небезпека і користь патріотизму?
Небезпека патріотизму полягає в тому, що він спирається на те саме біологічне підґрунтя, що й фашизм і нацизм. А саме: потребу в безпеці, захищеності, приналежності, вродженому альтруїзмі, відчутті сили та спроможності.
Через це є небезпека скотитися до порушення свободи як найвищої цінності. Це може статися, коли ми починаємо формувати ставлення до людей на основі їхньої мови чи залученості до волонтерства або допомоги армії. Тут конфлікт може виникати між патріотизмом та особистою свободою кожного.
А користь патріотизму в тому, що він дає можливість створити націю — складну цілісну систему, що дозволяє воювати з ворогом. Бо світ функціонує системами — і одну систему можна побороти тільки іншою системою.
З погляду безпеки патріотизм діє як «я піклуюсь про групу, тому що для мене це питання захисту». З погляду альтруїстичних потреб він діє як «я піклуюсь про свою групу тому, що маю ресурс і мені його не шкода для інших». Кожен має свої кореневі потреби, що задовольняються через патріотизм.
Чому єдиний шанс росіян на зміни — це тотальний розпад рф?
Наша психіка постійно оцінює обмеження навколишнього світу. Вони поділяються на дві категорії:
- обмеження, які ми не можемо подолати (наприклад, якщо вдаритися мізинцем об стілець — буде боляче, і це об'єктивна властивість нашого світу)
- обмеження, які хтось штучно сформував (наприклад, стілець не можна переставити в інше місце, навіть якщо він заважає)
Для того щоб росіянин відчув свободу, йому потрібно відмовитись від своїх уявлень про те, що у світі можна лише прийняти, а що — можливо змінити.
Ці уявлення частково складають російську ідентичність. Проте відмовитись від неї складно, бо вона дає відчуття безпеки. Коли я знаю, до якої зграї належу, який вигляд треба мати, як говорити, — це програмує загальний принцип роботи мозку. І з цього погляду росіяни мають нікчемно малі шанси на зміни без тотального розвалу росії та російської культури як такої.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
