З дитинства нам вбивають у голову, що бути розумним — круто. Вважається, якщо ти маєш високий рівень інтелекту, то зможеш легко стати успішним, багатим і відомим. Тому ми ходимо на курси, конференції, читаємо книги та робимо вправи для прокачування мозку.
Але чи всі люди з IQ вищим за середній досягають успіху? Чому в кіно та книгах геніїв — Вірджинію Вулф, Алана Тюрінга та Шерлока Холмса — зображують жертвами екзистенційної кризи? Чому багато хто з них — «самотні зірки» в ізоляції від світу?
Чому інтелект та досягнення не пов'язані напряму
На початку 1900-х років французькі чиновники серйозно перейнялися проблемами освіти. Вони звернулися до психолога Альфреда Біне з проханням розробити систему, яка б допомогла ще до початку навчання виявляти слабких учнів та надавати їм спеціалізовану допомогу.
Свою увагу Біне та його колега Теодор Симон зосередили на якостях, над якими у школах ніколи цілеспрямовано не працювали:
- пам'ять
- увага
- навички виконання нестандартних завдань
Вчені створили перший в історії тест для визначення рівня інтелекту, який досі є основою більшості критеріїв перевірки IQ.
У 1918 році цей тест почав набирати популярності. Тоді його доопрацював американський психолог та професор Стенфордського університету Льюїс Терман. А в 1926 році він вирішив застосувати тест для аналізу життя та майбутньої кар'єри обдарованих дітей. Терман обійшов середні школи Каліфорнії та відібрав 1,5 тис. учнів із рівнем інтелекту 135 і вище. У 80 з них IQ перевищував позначку 170 балів.
Для порівняння: середній IQ дітей перебуває у діапазоні 90–110. Лише 2% населення планети мають рівень інтелекту вищий за 132.
Вундеркіндів Терман назвав «термітами», протягом трьох із лишком десятиліть спостерігаючи, як складається їхнє життя. Кожні 5 років він фіксував хвороби, досягнення та навіть стежив за розвитком сімейних стосунків.
Частина дітей у дорослому віці справді досягла багатства та слави. Наприклад, Джесс Оппенгеймер, режисер і творець комедійного телесеріалу 50-х років I Love Lucy, який став класикою жанру.
Майже 400 осіб із групи опублікували понад 100 книг та 1,5 тис. технічних, наукових чи популярних статей. Один «терміт» у 27 років став головним інвестиційним аналітиком у фонді вартістю $40 млн. Інший у віці 32 років — координатором досліджень в аеронавігаційній лабораторії за $10 млн. Одна жінка до 30 років побудувала успішну акторську кар'єру.
Однак були в групі й ті, хто вибирав для себе «звичайні» професії поліцейського, моряка чи машиніста. А четверо чоловіків та дві жінки навіть потрапили до в'язниці за злочини — від дрібних крадіжок до підробки документів. Це наштовхнуло Термана до висновку, що інтелект та досягнення не пов'язані безпосередньо.
Професор Джоан Фрімен із США також довгий час спостерігала за талановитими дітьми. І дійшла висновку, що далеко не кожен, хто народився з визначними здібностями, матиме їх і в дорослому житті.
З 210 вундеркіндів у групі Фрімен лише шестеро прокачали свої таланти. Інші виросли без особливих інтелектуальних досягнень. Свої спостереження Фрімен описала у книзі «Обдароване життя: що відбувається з обдарованими дітьми, коли вони виростають».
Наука постійно намагається відповісти на запитання, чому одні люди з високим IQ успішні, інші — ні. Лауреат Нобелівської премії з економіки Джеймс Хекман пояснив: ерудиція та інтелектуальні здібності становлять лише 1–2% успіху у кар'єрі та фінансах. Високі здобутки, вважає вчений, більше пов'язані з самодисципліною, наполегливістю та працьовитістю.
Важливу роль відіграє і банальний успіх, вважають дослідники з Катанського університету в Італії. Крім того, має значення стартове матеріальне становище, зв'язки, інші людські якості та таланти, які безпосередньо не пов'язані з інтелектом.
Чому обдарованість часто йде пліч-о-пліч із незадоволеністю життям
До того ж, розумові здібності далеко не завжди гарантують їхнім власникам щастя. Протягом життя кількість розлучень, алкоголізму та самогубств у «термітів Термана» відповідали середнім показникам країни. Тому вчений дійшов ще одного висновку: інтелект не гарантує щасливого життя.
Згідно з іншими дослідженнями, у кращому разі високий IQ ніяк не впливає на задоволеність життям, а в гіршому — взагалі робить людей нещасними.
Коли у 90-ті роки майже 80-річних «термітів» попросили згадати своє життя, більшість із них зізналися, що незадоволені особистими успіхами. Їм здавалося, що вони не виправдали надій, які на них поклали у дитинстві.
Це почуття добре знайоме багатьом обдарованим дітям. Один із прикладів — британка Суфія Юсоф, яка стала студенткою математичного факультету Оксфорда у 13 років. На неї покладали великі очікування в академічному світі, проте доля дівчини склалася за іншим сценарієм.
Після 4 років навчання, одразу після випускного іспиту, Суфія зникла. Її батьки навіть подали заяву про зникнення, а за 2 тижні дівчину знайшли в готелі в Борнмуті (Великобританія), де вона влаштувалася на роботу офіціанткою. А у 23 роки Суфія спробувала себе у ролі секс-працівниці.
Пізніше вона зізналася, що у такій роботі їй насамперед подобалося відчуття контролю над власним життям. Через деякий час Юсоф таки змінила сферу діяльності і стала соціальним працівником. До математики вона не повернулася.
Вчені часто пов'язують незадоволеність вундеркіндів власним життям із сильним емоційним тиском, який із ранніх років чинять батьки.
Крім того, опитування, проведене в університеті Макеван у Канаді, показало, що студенти з високим IQ часто відчувають занепокоєння. Причому найбільше хвилюються через повсякденні проблеми. Вони тривожаться не сильніше за інших, але через більшу кількість приводів. Якщо трапиться щось негативне, такі люди частіше згадують про це. Причина насамперед у вербальному інтелекті: людина з добре розвиненими мовними навичками схильна проговорювати свої тривоги і більше розмірковувати над ними.
Прокачаний інтелект не гарантує мудрих рішень
Канадський психолог та професор Торонтського університету Кіт Станович протягом 10 років складав тести на когнітивні здібності. У підсумку вчений дійшов висновку: люди, які легко проходять подібні тести, найчастіше демонструють «сліпу зону упередження». Тобто, вони не здатні бачити власні недоліки.
Крім того, такі люди частіше підвладні «помилці гравця», або «хибному висновку Монте-Карло». Вони схильні вважати, що якщо підкинута монета 10 разів падає вверх орлом, то на 11 точно випаде решка.
Ця помилка неодноразово призводила до поразки гравців у рулетку, коли ті ставили на червоне після того, як кілька разів поспіль випадало чорне. Подібна помилка іноді змушує біржових інвесторів продавати акції до того, як ціна на них досягла пікових значень. Адже такі люди переконані, що їхній успіх рано чи пізно закінчиться.
Інтелектуали схильні покладатися на інтуїцію, а не на раціональні думки. Це пояснює, чому так багато членів Mensa (організації людей із високим коефіцієнтом інтелекту) вірять у паранормальні явища. А люди з IQ вище за 140 вдвічі частіше перевищують ліміт своєї кредитки.
Замість висновку: метод «10 тис. годин»
Для великих досягнень зовсім не обов'язково мати видатні таланти або високий інтелект. Дослідження Технологічного інституту Карнегі показали: фінансовий успіх на 85% залежить від здатності будувати діалог, домовлятися та менеджерити команди.
Припустимо, вам пощастило народитися Блезом Паскалем, який у 8 років довів 32-гу теорему Евкліда про суму кутів трикутника. Проте пам'ятайте: розвивати мозок корисно, але зациклюватися на розумових здібностях не варто.
Якщо ж ви вирішили «хакнути» мозок і перейти з гуманітарної сфери в розробку, вивчити японську або грати на арфі, можна дотримуватися методу «10 тис. годин». Відповідно до нього, досягнення високого рівня майстерності неможливе без певного обсягу практики.
Психолог Андерс Еріксон вивчав кар'єру студентів музичної академії у Берліні та з'ясував, чим солісти світового рівня відрізнялися від середньостатистичних музикантів. Усі почали вчитися грі на інструменті приблизно в 5 років, але світові зірки від 2 годин практики на тиждень поступово дійшли до 30. За весь час навчання у них набралося близько 10 тис. годин практики.
Така цифра виведена не лише для музикантів, а й для шахістів, спортсменів та інших спеціальностей. Близько 10 тис. можна набрати, якщо присвячувати справі приблизно 3 години на день протягом 10 років.
Автор книги Genius Explained психолог Майкл Гоув наводить приклад Моцарта. Його рання творчість — наприклад, перші 7 концертів для фортепіано з оркестром — важко назвати «видатними».
«Ймовірно, ці твори були написані його батьком та потім виправлялися. Багато дитячих творів Вольфганга є переважно компіляцію творів інших композиторів».
Найбільш ранній концерт, який вважається «великим» (No. 9. К. 271), Моцарт створив у 21 рік. На той час він писав музику вже 10 років.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
