Андрій Чумаченко — маркетолог, співзасновник та керівний партнер у діджитал-агенції Netpeak. Веде подкаст «Це по роботі», консультує IT- компанії та інші бізнеси, налагоджуючи маркетинг та лідогенерацію. Про це Андрій раніше вже розповідав у журналі Laba. У новій колонці менше про маркетинг та бізнес, а більше — про управління командами та собою, коли ти керівник.
Андрій підсумовує 16 років менеджменту людей та процесів і ділиться простими, але неочевидними інсайтами.
*Терміну «ментальність опенспейсу» насправді не існує. Редакція просто не знайшла кращої смислової рамки для наступних трьох порад від Андрія.
Чому ми про це говоримо
За 16 років роботи в Netpeak на різних позиціях (від копірайтера і СММ-менеджера до управління величезним відділом маркетингу на 40 осіб) я провів, напевно, кілька сотень співбесід, заонбордив понад сотню людей. І кілька десятків фахівців провів від позиції інтерна до міцного мідла й вище.
Багато з тих, кого я навчав, зараз є керівниками різних напрямків, як у Netpeak, так і в інших компаніях. На тлі цього в мене з’являються різні думки, які ніде не прочитати, їх немає в книжках, ніхто не розповідає, вони виникають тільки з досвіду.
Їх я вирішив записувати у своєму телеграм-каналі, а частиною хочу поділитися в цій статті. Це штуки, які допоможуть і командам, і керівникам працювати з більшим задоволенням.
Не починай жити у стилі «це мене не стосується»
Той, хто живе за принципами «мене не стосується» та «мені всі винні», часто не помічає, що сам є великою частиною «всіх» навколо нього. Бо це не мер кидає недопалок повз урну або паркується на пішохідному переході. Це ти.
Можна використовувати підхід «моя хата скраю» — турбуватися про чистоту і зручність тільки своєї квартири. А можна стежити за порядком у під’їзді, чистотою у дворі, покращувати своє місто.
Так і в роботі: можна займатися тільки своїми функціональними обов’язками, приходити о 9 ранку, йти о 6 вечора, нічим не цікавитися й нікому не допомагати. Якщо робота в тебе тимчасова і тебе все влаштовує, це ок підхід.
Але якщо ти хочеш, щоб зарплата зростала, компанія проводила класні корпоративи, купляла нову техніку і відправляла тебе на курси — будь добрий робити свій внесок. Іншими словами: рівень залученості визначає рівень вдячності компанії.
Бізнеси, що розвиваються, — це не про одного власника. Це про десятки (або сотні) людей, що формують мікрокосм — середовище, яке називають корпоративною культурою. Коли нова людина потрапляє в середовище, де в усіх горять очі, всі проактивні, готові допомагати одне одному і ділитися знаннями — найчастіше їй не лишається нічого іншого, ніж бути такою ж. Але будь-яке середовище починається з однієї людини. Ця людина — ти. Тебе це стосується.
Якщо висловив думку — відповідай за неї
Особиста думка — це чудово. Але особиста думка керівника — чудовий спосіб уникнути відповідальності, водночас зберігаючи можливість потім говорити «я ж казав».
З будь-якого приводу в кожної людини завжди знайдеться своя неповторна думка. І немає нічого прекраснішого, ніж мати думку з приводу чогось — розповідати про неї та навіть захищати.
Думка генерується швидко, думку висловлювати легко. Але коли замість «потрібно зробити так» або «я знаю, що потрібно так» керівник каже: «ну, мені здається, це просто моя думка, що ось так буде правильно, але ти, звісно, сам вирішуй» — він знімає з себе відповідальність. Дає вектор дій, але в разі помилки — ні в чому не винний.
Думку можна і потрібно мати й висловлювати — нічого поганого в цьому немає. Але в робочих взаєминах, де основний обов’язок керівника — ухвалювати рішення та нести за них відповідальність, висловлювати думку — контрпродуктивно. Складно втриматися. Але бути керівником взагалі складно.
Керівник не висловлює безвідповідальних думок — він або дає чіткий чек-лист дій, або делегує це виконавцю.
Обери, хто ти — начальник чи керівник
Існує потужний стереотип, що начальник нічого не має робити самостійно. Він делегує завдання, сварить за помилки та отримує похвалу за чужі досягнення.
Цей стереотип народжений в стійких, «старих» або бюджетних структурах. Дійсно, в компанії, яка не розвивається (а отже, стагнує), в якій всі без винятку процеси чітко вибудувано й налагоджено, — особливої потреби в нормальному керівнику немає. Ставити підписи, грюкати печатками та отримувати бонуси може хто завгодно.
У порівняно молодій ІТ-сфері таких компаній дуже мало. Більшості потрібно зростати, боротися за клієнта з конкурентами, борсатись і намагатися не потонути. Це круто — це і є життя в чистому вигляді, у таких перемог і досягнень є смак.
Щоб не стати начальником, а бути керівником, потрібно прийняти першу важливу думку — дотримуйся власних правил.
Це означає вміти й робити те, чого вимагаєш від підлеглих. Якщо є звітність, то звітуй разом з усіма. Якщо вимагаєш приходити о 9 ранку — приходь о 8:30. Якщо потрібно працювати в овертайми — сам розумієш.
Можна вказати правильну дорогу двадцятьом, але не бути одним із двадцяти й слідувати власним вказівкам. Але це шлях начальника, не керівника.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
