Дарія Білоконь приєдналася до продюсерської команди Laba як трейні влітку 2022. Тоді компанія переживала великі зміни на всіх рівнях. Саме через турбулентність старт Дарії був набагато інтенсивнішим. Якщо зараз новачкам дають 1–2 курси, Даша стартувала одразу з трьох. Виклик було прийнято, випробувальний — пройдено. А згодом — ще три ланки зростання продюсерів у компанії.
Коли в ролі middle+ стало тіснувато і закортіло складніших завдань, Даша обирала між двома напрямками кар’єри: вглиб — Senior Рroducer, і вшир — Team Lead. Обрала друге. Бо їй цікаво отримати новий скіл: будувати й розвивати команди.
Далі спеціалістка розповідає, як їй дався перехід від управління процесами до управління людьми та що в цьому допомогло.
Все спокійно, дихай
До Laba я працювала акаунт-менеджеркою у двох рекламних агенціях. По суті, займалася проєктним менеджментом, тобто організовувала взаємодію між клієнтом і командою.
Коли прийшла в Laba, тут також треба було керувати процесами. Але все було зовсім інакше. Перше враження — тут якось занадто спокійно. За звичкою в перші місяці постійно чекала, що мені хтось подзвонить або напише, принесе правки, таску на вчора, термінову проблему тощо.
«Все спокійно, дихай». Це була перша основна різниця між гарячкою в агенції, цим інтенсивним, мультизадачним та абсолютно хаотичним рухом у задачах — і структурованою, з побудованими процесами Лабою, де вже під час онбордингу все було зрозуміло: кому, до кого і з яких питань іти. І далі рухатись і розвиватися тут легко: бачиш, що треба робити, і просто кайфуєш, пливеш у потоці, який добре працює.
Партнерство, а не закривання задач
З цікавого, що ще відчувалося при переході — це те, що в агенціях я звикла до комунікації у форматі «клієнт-виконавець», де я була в ролі другого. В Laba — навпаки. Я не просто «перейшла на бік клієнта». Вся комунікація піднялася на рівень вище.
Тут я відчуваю себе партнером, який має вплив та приймає автономні рішення. Перестала почуватися маленьким гвинтиком, який просто робить свою частину роботи, а стала співавторкою продукту.
Ще одна відмінність: працюючи у продюсингу в Laba, я відчувала, що це не про проджект-менеджмент. Це про продукт, а саме — курс, який ти будуєш, залучаючи в процес багато іншої експертизи та праці. Від того, як продюсер побудує комунікацію, суттєво залежить фінальний результат.
Зрозуміти рівень свободи та навчитися приймати рішення — займає час. У мене це не було швидко: якщо операційний рівень завдяки колегам я опанувала швидко — за місяць, то зміна майндсету тривала довше, кілька місяців точно.
Кайфувала від того, що ніякого мікроменеджменту немає
Ніхто за мною не слідкує, не стоїть наді мною і не каже, як правильно, бо в нас немає неправильних рішень: ти просто тестуєш, пробуєш, набиваєш ґулі, рухаєшся далі. З перших днів мене ця свобода окриляла, а не вганяла в стрес. Можливо, я просто така людина, яка мотивується свободою: починаю горіти, брати більше, зголошуватися на додаткові проєкти.
Працюючи тут, ти розумієш, що можеш реально впливати не лише на продукт, але й на дохід компанії. Свобода — одна з головних причин, чому я зараз не тільки курую створення курсів, але й наважилася спробувати себе в ролі тімліда.
Тімлід — це ментор чи бадді?
В моїй ідеальній картинці світу тімлід має бути прикладом, який мотивує не опускати ручки, тримати стрій та продовжувати рух.
Коли я приєдналася до компанії, тімлідкою продюсерів була Надія Зав’ялова. Зараз вона — CEO Laba Ukraine. Мене дуже надихає та мотивує той факт, що мене онбордила людина, яка ось зараз керує компанією.
Нині я на старті, навчаюся. Я ще не ментор, скоріше бадді. Людина, яка більше знає та може розв’язувати складні й нетипові ситуації.
Моя золота мрія — навчитися спілкуватись у коучинговому форматі, де керівник не дає готових відповідей, але створює достатньо простору, щоб команди самі могли знайти рішення. На це теж потрібен час, я намагаюся, але бачу, що процес трошки складніший, ніж здавалося з підручників.
Як пріоритизувати й планувати, коли все горить
Мій типовий день — це розплющити очі та одразу зазирнути в календар: що мене чекає в плані зідзвонів. Дзвінки — це ключова різниця між моєю роботою як мідл+ продюсера і тімліда. Їх стало більше. До щотижневих мітів додаються зустрічі з іншими тімлідами, ейчарами, рекрутерами та кандидатами, тренінги, плани та звіти. А ще регулярні 1:1 з командою та групові дзвінки, які були й раніше, але зараз я беру в них активнішу участь як менеджерка.
Далі йду в Slack, Telegram і пошту. Дивлюся вхідні, оцінюю терміновість, відписую. І вже після того пірнаю в Asana, щоб розібратися з тасками та апдейтами у процесах. Потім можу йти на зум-коли. На задоволення бути лише продюсером та розгрібати тихенько тасочки часу зараз зовсім небагато.
Гарячка для мене — коли є 7 зідзвонів поспіль. Типовий день — це 2–3 зустрічі, контроль показників рекламних кампаній курсу, операційні задачі та переписки. З переходом у роль тімліда гарячка відбувається, в принципі, щодня.
💡 Лайфхаки
#1. Скорочую тривалість зустрічей, наскільки можливо
Якщо десь можна скоротити зустріч, втиснутися в пів годинки замість години та звільнені 30 хвилин попрацювати — роблю це. Щось скасувалося? Я тільки радію: можна в цей час спокійно попрацювати. Звісно, можна було б і повітрям вийти подихати, але хіба трудоголіки так роблять?
#2. Переношу на завтра все, що може зачекати
Наприклад, коли сорсери призначають інтерв'ю з лекторами, я завжди прошу: не ставити мені більше ніж одне на день. Бо це процес, у якому один-два дні нічого не змінюють: кандидатам не горить, а мені дає змогу рівномірно розподілити навантаження.
Тут важливо відкладати не заради того, щоб відкласти, аби зараз було легше. А саме віддати пріоритет найважливішій тасці на наступні кілька годин.
#3. Не йду на зуми, якщо участь у них не є принциповою. Краще попросити колег зробити відеозапис
Стараюсь оцінювати, наскільки важлива моя участь у зумі. Наприклад, якщо це зідзвон, коли хтось ділиться результатами кампанії, а я точно не буду виступати й навряд чи навіть поставлю запитання, бо і так завантажена, — тоді прошу записати цей зум. Потім я отримую файл, вмикаю його на швидкості 2.0 і переслуховую ключові тези.
Цей спосіб заощаджує десь пів години та дає змогу попрацювати саме сфокусовано. Рекомендую.
#4. Офтопити можна, але не завжди
- Якщо це зустріч з іншими продюсерами, то середня температура по палаті у всіх приблизно однакова: всі мчать працювати й розуміють, що довгі роздуми — не на часі.
- Якщо це зустріч, де важливо, навпаки, відволікти людей від гарячки, просто посміятися, якісь меми обговорити — я не зупиняю. Навпаки — я за те, щоб це була максимально флудильна історія, щоб ми вимкнули голову з роботи, з цим точно встигнемо. А от менталочка встигається не завжди.
- Якщо зідзвон більш формальний — наприклад, з лектором або іншими командами, — то зазвичай з самого початку обговорюємо адженду: як рухаємося, коли про що говоримо. Якщо затримуємося, то завжди хтось пушить інших. Найчастіше той, хто зустріч організовує.
#5. Не встигають усі, це ок. Не попередити завчасно — не ок
Не люблю прострочувати дедлайни — привіт синдрому відмінниці. Але деколи все одно трапляється. Тоді в мене є внутрішнє правило: як тільки розумію, що можу не встигнути, — попереджаю. І чекаю того ж від колег. Бо людина точно дізнається, що не встигає, не за 5 хвилин до дедлайну, а набагато раніше. У цей момент можна просто попередити.
#6. Читати опис таски одразу, навіть якщо вона на наступну п’ятницю
Ще одне правило гігієни, коли йдеться про задачі, — це ознайомлюватись із запитом щойно він прилітає. Не треба одразу відповідати й відкривати кожнісінький лінк або доданий файл. Слід проскролити по діагоналі та зрозуміти, скільки часу таска займе і наскільки реалістичний дедлайн.
Якщо він нереалістичний вже на старті, це варто вирішити тоді ж — на старті. Якщо ж задача ок, а дедлайн адекватний, все одно може бути великою помилкою залишати її на останній день дедлайну, не читавши. У такому випадку ризик, що таска виявиться складнішою і ви не встигнете, — набагато більший.
Бо реально, якщо ти не ознайомився, а потім за день до дедлайну вчитуєшся і розумієш, що тут треба долучити креативну агенцію або маркетологів запитати, — ти літаєш по колегах, додаєш вогники в таски й весь цей час розумієш: горить зараз тільки через тебе.
Стараюсь не доводити до такого. Почитати таску в перший день і спланувати, коли зможу присвятити їй час, — допомагає.
#7. Замість писати в неробочий час, надішліть відкладений лист. Колеги будуть вдячні
Трапляється, що класна ідея залітає прямо перед сном. Щоб не відволікати колег від життя, але й не загубити думку, я пишу листа і надсилаю відкладено.
#8. Якщо несеться і є шанс прочитати вхідне й забути, пишу чернетку зі словом «привіт»
Нещодавно зловила себе на думці, що юзаю драфти в повідомленнях в Asana і Slack як нагадайку. Наприклад, сиджу в зумі, хтось щось мені написав — я одразу прочитала, але не відписала. Потім забула, згадала за два дні — вже пізно. Щоб так не ставалося, я, коли отримую запит, одразу пишу відповідь і залишаю її у драфтах. Це може бути крапка, може бути слово «привіт» або дійсна чернетка відповіді. Хай там що б не було написано у драфті, це листування виводиться в окремий блок або закріплюється зверху чатів. Його неможливо загубити — воно весь час перед очима.
#9. Фраза «Господи, допоможи»
У взаємодії з людьми, коли колеги залітають із форс-мажорами або факапами — щось трапилось, впало, горить, — я намагаюся тримати голову холодною. Бо знаю: все вирішується і ми 100% вже 10 разів робили це раніше.
Стараюся заспокоїти людей, щоб вони теж навчилися зі спокійною головою розв’язувати ситуації, не панікувати. Вдихнули-видихнули, поділилися проблемою, варіантами рішення — їдемо далі.
На випадок складних переговорів також використовую фразу Юлії Тимошенко «Господи, допоможи», це змушує посміхнутися. А потім вже йду розгрібати.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
