Свіженький дайджест — готовий! Що розібрали:
— Війна між США та Іраном: як працює наш мозок, коли ми передчуваємо глобальний конфлікт. Разом із Мариною Савою, психологинею з платформи Mentoly, розбираємо, як наша психіка реагує на загрозу глобальної війни, чому емпатія — точка опори, і як невизначеність впливає на покоління Z та Альфа, що зростають без ілюзії стабільного світу.
— ШІ змінює те, як ми говоримо. У 2024 міжнародна наукова команда підготувала дослідження Empirical evidence of Large Language Model's influence on human spoken communication, де проаналізувала, який вплив має ChatGPT на усну мову людей. Дані рисерчу підтвердилися: вже у 2026 ми несвідомо починаємо структурувати думки за форматом відповіді AI-чатбота, а в наше мовлення активно просочуються слова, характерні саме для ChatGPT. Laba дослідила, як розмовляє ШІ, чому ми сприймаємо чат-ботів як авторитет і чи дійсно ChatGPT здатен змінити наше сприйняття реальності через мову.
Війна між США та Іраном: як працює наш мозок, коли ми передчуваємо глобальний конфлікт
Наприкінці лютого 2026 спалахнула війна США та Ізраїлю проти Ірану. Є припущення, що цей конфлікт може розширитись і розпочнуться війни в інших регіонах: Китай — Тайвань, Сербія — Хорватія, росія — Балтія, КНДР — Південна Корея.
Що цей світовий конфлікт означає для українців, які живуть у війні вже 12 років? Знову попереду — невідомість, неможливо довгостроково планувати свою повсякденність, потрібно оперативно шукати острівці безпеки (як психологічні, емоційні, так і фізичні). Треба знову розробляти сценарії виживання, а практичного досвіду життя під час світового конфлікту ніхто не має.
Разом із психологинею Мариною Савою розбираємо, як працює наш мозок в умовах загрози глобальної війни, як змінюється наша поведінка та реакції.
«Наш майндсет в умовах глобальної війни — це поєднання двох полюсів: “треба вижити” й “хочу життя”»
За понад 4 роки повномасштабної війни рф проти України ми відчули на собі ключові психологічні цикли переживання горя. Від заперечення, гніву через емоційний та фізичний біль, торгу («я прийму лише частину цієї реальності, але не всю»), депресії (почуття безвиході, відчаю та страху) — до прийняття: війна стала частиною повсякденності.
Однак ми продовжуємо жити у стані хронічної психологічної травми. Згідно з нещодавніми дослідженнями UNICEF, European Policy Centre, Vox Ukraine та Gradus:
Утім, за 4 роки ми призвичаїлися до війни, зростили на собі «психологічні обладунки». Ми знаємо, що робити кожного нового дня, навіть якщо це складно нам дається, ми можемо функціонувати як люди.
Марина:
«Українці воєнного часу не є людьми з “високим емоційним бар’єром”. Наша нервова система просто навчилася жити в напрузі. Ми стали швидше реагувати на загрози, більше сканувати реальність. Гірше розслабляємося, але водночас залишаємося функціональними та дієздатними».
Зовсім інший майндсет формується в умовах ризику глобального конфлікту. Ключове: з’являється переживання наближення чогось незворотного, над чим ми не маємо влади. Основну роль відіграють такі відчуття:
— Екзистенційна тривога, або глибинне переживання через невідомість, яка чекає далі. Ми все частіше подумки звертаємося до таких питань: «Хто я?», «Де мій дім?», «Що є сенсом?», «Що робити, якщо світ більше ніколи не буде звичним?»
— Українці в умовах глобального конфлікту переживають фазу «втомленої стійкості». Тобто ми вже пережили достатньо, в нас високий ресурс спротиву, але емоційний — все більше вичерпується.
— Відчуття, що майбутнє ніколи не настане — те, наше, власне майбутнє, яке ми роками формували у своїй свідомості.
— Переживання безпорадності та постійне очікування небезпеки, бо ми не знаємо, як планувати своє життя. Ми вже не плануємо на 2–3–5 років. Проживаємо життя коротшими інтервалами. Добре, якщо справи вдасться спланувати хоча б на 3 місяці.
Марина:
«Майндсет людини в умовах глобального військового конфлікту — це поєднання двох полюсів: “треба вижити” й “хочу життя”. І тут є важливий момент: люди не перестають шукати сенс навіть у кризі. Просто цей сенс стає конкретнішим:
— зберегти близьких
— залишитися в контакті
— не втратити себе».
«Краще передбачуване “погане”, ніж невідоме нове»: як насправді працює наш мозок в умовах наближення загрози Третьої світової
Психологи зазначають, що формально наша нервова система не може постійно потерпати від екзистенційних страхів, вона для цього не призначена. Натомість вона налаштована на захист психіки від короткочасних загроз: реагує на безпосередню небезпеку (наприклад, фізичну загрозу). Відбувається швидкий викид адреналіну, мозок видає рішення.
Втім, сучасне життя потроху змінює ці реакції та їхні механізми, адже навколо нас — війни, катастрофи, загрози, втрати. Глобальну війну наш мозок сприймає як постійну, але абстрактну для себе загрозу, тому мислення плутається. Чіткого плану дій немає, і режим «бий або тікай» не працює. При цьому наш мозок не відпочиває, бо загроза не зникає. Це викликає стан, який психологи називають гіперпильністю.
Ми перебуваємо в постійному нервовому збудженні, що «гудить» на фоні наших повсякденних справ, провокує тривожність, труднощі з концентрацією та емоційну втому. Що відбувається далі? Наш мозок звикає до загрози, страх притлумлюється. Заголовки в медіа типу «Третя світова розпочнеться завтра» вже не викликають такої паніки.
Це захисний механізм нашого мозку, однак разом зі спадом рівня тривоги ми втрачаємо і переживання емпатії, допитливість і частково — навичку аналітики. Все це мозок відкидає, щоби зберегти функціональність.
Марина:
«1. Зникає ілюзія безпеки. Світ більше не сприймається як передбачуваний. Це викликає фонову тривогу — тепер потрібно думати не тільки про те, де я можу або хочу жити, але й в яких країнах не буде військових конфліктів найближчі 3–5 років.
2. З’являється схильність до пошуку стабільності. Люди тримаються за роботу, місце, зв’язки — навіть якщо вони не ідеальні. Бо стабільність зараз = психологічна опора, і краще передбачуване “погане”, ніж невідоме нове.
3. Імпульсивні радощі. Це не “слабкість”, а спосіб нервової системи компенсувати напругу. Якщо завтра невідоме — я хочу чогось хорошого для себе сьогодні.
4. Зникає ілюзія “як раніше”. І це насправді етап адаптації, до якого ми приходимо через горювання та оплакування минулого. Ми починаємо будувати життя в новій реальності, яка, на жаль, не дає відчуття контролю: “все може змінитись, і я не можу звикати навіть до цього”.
5. Готовність до різних сценаріїв. Це не завжди тривожність — часто це вже психологічна гнучкість.
6. План Б та фінансова подушка. Контроль там, де він можливий, — один із небагатьох способів повернути собі відчуття впливу. Гроші в кризові моменти — це можливість швидко ухвалювати рішення, не застрягати у виборі та легше адаптуватися до нового життя».
Як змінюється сприйняття самого себе та інших в умовах глобального конфлікту
У стані виживання наш мозок застигає, а уникнення проблеми стає єдиним способом впоратися з нею. Наше мислення потрапляє в такий собі психологічний вузол:
ескалація породжує загрозу → загроза породжує тривогу → тривога породжує безпорадність → безпорадність провокує мозок до стимуляції → стимуляція полягає в ескалації
Щоб вийти з цього замкненого кола, ми маємо відстежити зниження рівня страху, зафіксувати власні психологічні реакції, але водночас не втратити аналітику: зберегти тверезість розуму та критичне мислення. Не можна дозволяти, щоб емпатія притлумлювалася, пам’ять зникала, а зв’язки — порушувалися.
Марина:
«Під час світової війни люди бояться не лише смерті. Найглибші страхи:
— втратити близьких
— залишитися на самоті
— втратити житло
— отримати пошкодження тіла
Психіка захищається через заперечення (“це мене не стосується”), гіперконтроль, уникання або, навпаки, постійне занурення в новини.
Але контакт з іншими людьми, навпаки, може допомогти. Також позитивно позначаються відчуття впливу (навіть маленького), стабільні ритуали, робота з тілом, режим сну. Якщо ж страх бере гору, людина може входити в тривожні розлади, депресію, виснаження або емоційне “відключення”.
Це хронічний стресовий фон, але треба пам’ятати, що всередині нього є життя, розвиток і стосунки. Проблема не в самій кризі, а в тому, чи має людина ресурс її витримувати. А щоб цей ресурс був — потрібно шукати точки опори».
Емпатія та зв’язки з іншими — першочергова точка опори. Зокрема психологи пояснюють наше переживання глобальної війни «вікарною травмою», непрямою, отриманою через емпатійне співпереживання травмі інших.
Наприклад, ми перебуваємо в Україні, в нас — своя війна. Але виникає глобальний конфлікт, і ми дізнаємося, що в іншій країні (яка є нашим союзником) сталося руйнування і, на жаль, загинули люди. Можливо, колись ми були в цій країні, в цьому місці. І хоча це відбулося не з нами, ми відчуваємо страждання — завдяки нашій емпатії, пам’яті й зв’язку. В статті Psychology Today зазначається: ми не хочемо, щоб разом з фізичним знищенням місця, будинку зникала наша пам’ять про нього, щоб зникало наше уявлення про те, яким має бути щасливий, мирний та безпечний світ.
По суті, цим і пояснюється наше переживання світової війни — залученістю в горе інших. Важливо пояснити собі, що відчуття глибокого горя не є слабкістю, а надає сили продовжувати спротив, вийти зі стану застигання, будувати свою країну. В разі глобальної війни почуття, зв’язок та пам’ять об’єднують не лише суспільство в одній країні, але й людей з різних країн, щоби після завершення конфлікту разом зробити висновки й створити власне розуміння безпеки, яке вже буде складно порушити.
«Не “чому це зі мною”, а “як мені це пережити й не зруйнуватися”»: яким має бути психолог під час світової військової кризи
Світова війна знищує саме відчуття миру в нашій свідомості:
Пошук сенсу залишається для нас важливим, але актуальніше мати надійний механізм захисту від стресу тут і зараз. Ми розуміємо, що не можемо контролювати непередбачуваний світ, але в наших силах — контролювати власні дії, емоції, рухатися до безпечнішого острівця. Саме тому в умовах загрози світової війни психолог працює з емоційно-тілесними переживаннями людини й травмами.
Марина:
«Це вже інший тип спеціаліста: менше про “аналізувати дитинство”, більше — про стабілізацію тут і зараз. У періоди відключень світла ми з клієнтами здебільшого працюємо над стабілізацією та побудовою опорних ритуалів — усе інше тоді відходить на другий план.
Фокус зміщується: з “чому це зі мною” — на “як мені це пережити й не зруйнуватися”. В такі періоди психотерапія стає більш практичною, тілесною та орієнтованою на регуляцію, а не лише на інсайт.
Людська психіка не ламається від кризи автоматично — вона змінюється. І головне питання не “що з нами буде”, а “чи будемо ми в цьому самі, чи в контакті з іншими”. Це час, коли оточення стає критично важливим — бо іноді це все, що в нас є».
«Зумери та Альфа — не “слабше покоління”, а таке, що вчиться жити у невизначеності як у нормі»
Головна психологічна навичка ХХІ століття — не оптимізм, а стійкість і, попри відсутність ілюзій та крах звичного світу — свідомий вибір культури, моралі, людяності. Зумери та покоління Альфа вже зараз відчувають це на собі.
Марина:
«Представники поколінь Z та Альфа ростуть без ілюзії стабільного світу, а це означає:
— Менше довгострокового планування — життя “тут і зараз” стає нормою.
— Більше тривоги, але й більше гнучкості: вони швидше адаптуються, але й швидше виснажуються.
— Інша цінність стосунків — вони більше цінують реальний контакт.
— Складніше знайти “покликання”, бо світ нестабільний і вибір здається ризикованим.
— Менше довіри до систем та більше опори на себе або близьке коло.
Це не “слабше покоління”, а таке, що вчиться жити у невизначеності як у нормі. Це покоління, яке занадто подорослішало не за власним бажанням, а через те, що світ став для них небезпечним.
Ті, хто виїхав за кордон, бояться втратити зв’язок із друзями, які залишилися в Україні. Вони також відчувають сором через те, що живуть у безпеці, поки їхні рідні — тут.
Вони вирішують не вступати до університету, а підписувати контракт у 18–25 років — бо на це вони мають вплив, тоді як на багато іншого — ні. Вони змушені знати, де розташоване укриття, як надавати першу психологічну допомогу, і вчаться базових військових навичок.
Цього літа я проходила курс підготовки цивільного населення до спротиву й була щиро здивована, що більшості моїх однокурсників було 18–20 років, і вони прийшли туди, щоб отримати знання перед мобілізацією. А я у свої 18 років переживала, що не складу сесію. Це дає багато надії, але водночас я сильно сумую за їхніми втраченими роками спокою».
Науковці виявили: ШІ змінює те, як ми говоримо
Колись поява друкарства масштабувала мову, телебачення її стандартизувало, соцмережі — спростили. Штучний інтелект — новий гравець, який впливає на еволюцію людської мови. Як свідчать наукові рисерчі, ШІ вже давно перестав бути інструментом-помічником — технологія потроху переписує мову в нашій свідомості й створює власну нашими ж словами.
Ми проаналізували, як розмовляє ШІ, чому ми сприймаємо чат-ботів як авторитет і чи дійсно ChatGPT має потенціал змінити наше сприйняття реальності через мову.
Чому ми говоримо як ChatGPT: «феномен замкненого культурного циклу»
У 2024 році міжнародна наукова команда підготувала масштабне дослідження Empirical evidence of Large Language Model's influence on human spoken communication, в якому проаналізувала вплив великих мовних моделей (LLM) на наше усне мовлення.
Науковці вивчили:
І виявили, що наше спілкування з LLM має вплив не лише на те, як ми пишемо, але й на те, як ми мислимо.
Минуло два роки, мовні моделі ШІ покращилися та розповсюдилися ще більше. Дані рисерчу підтвердилися: вже у 2026 ми несвідомо починаємо структурувати думки за форматом відповіді AI-чат-бота, в наше мовлення активно просочуються слова, характерні саме для ChatGPT, а стиль того, як ми говоримо, стає все більш уніфікованим.
Ці слова, якими найчастіше спілкується ChatGPT, вже активно використовують подкастери, лектори, а також у корпоративній та навіть у звичній неформальній мові:
Цікавий інсайт: масове вживання людьми LLM-preferred words дослідники пояснюють феноменом «замкненого культурного циклу». Він виглядає так: Люди навчають AI → AI генерує мову → люди копіюють AI → ця мова знову потрапляє в AI. Через бум ШІ-тулів ми встрягаємо в цю «схему», і чим далі — тим глибше застрягаємо в ній. А тим часом наше мовлення змінюється.
Як розмовляє ШІ та чому ми сприймаємо ChatGPT як авторитет
LLM спілкується з нами так званою «еталонною мовою експерта». Відповіді ChatGPT чітко структуровані, логічні, об’єктивні. Чат-бот уникає емоційних формулювань, сленгу, двозначності, віддає перевагу надточним формулюванням. Його звичний Tone of Voice — енциклопедична мова. Та мова, яку використовують для лекцій, аналітичних статей, консалтингу, бізнес-презентацій. Ключова функція ChatGPT — пояснити так, щоб не було потреби копати глибше вручну.
Ми не завжди замислюємося над тим, що коли вводимо запит для ChatGPT, то передаємо «на аутсорс» не лише нашу задачу (дослідити ринок або створити список подарунків). Ми «надсилаємо в обробку ШІ» сам процес нашого мислення. Буквально — це розмова з роботом. Але він наш співрозмовник, а люди звикли перебирати мову інших, і, як виявилося — навіть не людей.
Під впливом «ідеально-експертної» відповіді ChatGPT ми підсвідомо переосмислюємо наші мовні патерни, починаємо говорити й писати так, щоб це було зручно для спілкування з чат-ботом. Втрачаються нюанси, ідіоми, недосконалості, сленг, а саме це робить наше спілкування неповторним.
Ми застали унікальний феномен у мові: ChatGPT впливає не лише на те, як ми говоримо, але й на авторитетне сприйняття того, що ми чуємо. Раніше ми повірили б професору Кембриджа, тепер довіряємо чат-боту. Аргументація, що звучить як ChatGPT, — ок для нас, ми її приймаємо. Але якщо пояснення звучить інакше (наприклад, воно більш творче, образне, символічне) — це проблема. Ми вже зараз схильні не сприймати цю інформацію.
Що змушує нас ставитись до ChatGPT як до авторитету? ШІ-мова швидко та непомітно інтегрується, тому що ми отримуємо потрібні відповіді миттєво та комфортно. В епоху надмірної інформації ми не хочемо складних рефлексій та додаткової аналітики. ChatGPT нагодився дуже вчасно зі своїми енциклопедичними знаннями та відповідями на всі можливі запитання. Чат-бот може бути й науковцем, і психологом, і експертом з маркетингу. Нам це до смаку, це зручно, ми обрали собі такий авторитет.
ШІ може переписати наше сприйняття реальності й поняття «правди»
Дослідники виявили: крім ризику, що з часом буде втрачено автентичність нашого мовлення, виникає ще один челендж. Ми ризикуємо втратити звичне сприйняття реальності (а особливо — наше особисте емоційне переживання світу) через нові мовні звороти.
Наприклад:
— «Проблеми» перетворяться на challenges («виклики»): це пом’якшує сприйняття ситуації, якщо проблема є дійсно серйозною.
— «Ризик» стане trade-off (компромісна ситуація з перевагами та недоліками). Це слово знімає невизначеність з самого переживання «ризику» (адже в ризиковій ситуації не обов’язково є позитивний компроміс).
— Замість «конфлікту» з’явиться complex situation, що знижує нашу тривогу перед «конфліктом».
Так може народитися поняття «правди» або «істини» без наповнення цих понять справжньою суттю. Це велика ілюзія епохи ШІ.
Цікаво, що такі компромісні «перегравання» наших слів виникають, бо LLM схильні:
Як спілкуватися з ChatGPT, щоб уникнути зміни мовлення
Ключове в цьому — усвідомлене спілкування.
#1. Ваш запит до ChatGPT має бути таким самим, як ви спілкуєтеся в реальному житті. Додавайте сленг, використовуйте живі мовні звороти, образи, символи, легкий тон.
#2. Думка, яку ви закладаєте у свій запит, має бути глибокою. Не чекайте на те, що ChatGPT придумає глибину за вас, генеруйте ідею самостійно.
Приклад:
#3. Уникайте структурування думок за прикладом видачі відповіді ChatGPT, зберігайте власний спосіб мислення (у кожної людини він унікальний).
#4. Піддавайте сумніву всі авторитети, особливо — ChatGPT. Для цього використовуйте:
— запитання-уточнення: що, коли? / а якщо не так, то як?
— запитання-контраргументи
— порівняльні запитання: як кейс можна розглянути з іншого боку?
Не беріть за кінцевий результат своєї роботи тезову подачу чат-бота. Наведіть йому одну з тез і попросіть, щоб він детальніше виклав аргументацію. В запитанні використовуйте своє бачення відповіді.
#5. Ваша переписка з ChatGPT має бути на рівних. Не сприймайте чат-бота як єдине джерело правди, не втрачайте власної думки щодо певного питання, кейса або задачі.
#6. Коли отримали відповідь, що вас влаштувала, — візьміть перерву та обміркуйте результат. Не біжіть одразу викладати написаний ШІ пост у соцмережі, а результат, потрібний по роботі, — в чат із колегами.