Бути безробітним — це ок? Чи нормально кайфувати від улюбленої справи, не заробляючи грошей? Як не сварити себе, якщо вже заявили про своє рішення на весь Instagram, а потім… передумали. Комфорт тут і зараз чи всі сили на мету, а вже потім «Хух, видих».
Laba запустила нове шоу про те, як справлятися (або не справлятися) з життям і роботою під час війни. В ньому психологиня Крістіна Муляр та HR-директорка Laba Катерина Глушеня спілкуються з людьми різних професій — про рішення, які вони приймають, та емоції, що при цьому відчувають.
Гостя дебютного випуску — Людмила Мехед, Product Marketing Manager у MacPaw. Люда спочатку була маркдиром у Promova, переїхала на Балі, де вивчилась на health-коуча і почала власну справу. А потім передумала, знову повернулася до корпоративного життя і переїхала в Барселону. І все це за один рік! Ми дивом зловили Люду в Києві, щоб запитати: як це — інтегрувати постійні зміни у свій лайфстайл?
Зібрали ключові інсайти з першого випуску, а повний епізод можна глянути або послухати за посиланням.
Бути безробітним — ок?
Люда: Безробітним можна стати за власним бажанням або через зовнішні обставини — наприклад, звільнення. Але це не завжди погано. Розглядайте це як можливість зосередитися на собі: спробувати щось нове, знайти іншу роботу (якщо потрібно і хочеться) або взяти паузу — наприклад, піти в сабатікал. Я теж була безробітною, і для мене це було ок. Можливо, я це навіть колись повторю.
Крістіна: Я завжди прошу людей дозволяти собі бути безробітним. Наприклад, якщо ви хочете бути безробітною дружиною заможного чоловіка — будьте. Чому ні?
Вибір «працювати або ні» важливо робити через бажання, а не страх (залишитися без грошей, втратити стабільність). Часто люди працюють тому, що бояться, а не тому, що це приносить задоволення або сприяє розвитку.
Мета завтра чи комфорт сьогодні?
Люда: У мене відкладання життя викликає асоціацію з сервізами наших батьків, які стояли в сервантах і чекали на якийсь «спешл-івент», що майже ніколи не наставав.
Крістіна: Важливо орієнтуватися на те, що в нас є сьогодні, адже саме сьогодні — той момент, на який ми реально можемо впливати. Бігти марафон із думкою «Ось колись я стану успішною / задоволеною життям», і при цьому не зупинятися та не отримувати задоволення в моменті — виснажливо й непродуктивно. До фінішу можна не добігти.
Про нестабільність, в якій може бути «стабільно прикольно»
Крістіна: Наша психіка дуже не любить змін. Тільки-но ми щось хочемо перелаштувати в житті, як внутрішній голос нашіптує: «Так-так, тільки нікуди не рухайся, давай залишимо все як є».
Люда: Батьки вчили нас, що є певний defined path — школа, інститут, робота. Але насправді в кожного з нас свій досвід, і він нас до чогось приводить. Мені було дуже важко прийняти, що можна дозволити собі обрати шлях за своїм бажанням. Взагалі дозволити собі — це мегаскіл у житті. Був такий кайф, коли я зрозуміла, що можу бути будь-ким і робити що хочу. І не обов'язково мати лінійне зростання — воно може бути хаотичним.
Крістіна: Люда, до речі, ти якось сказала: «Мені подобається, що життя таке нестабільне, а тому — цікаве. Зараз я це прийняла і живу щасливо з цим». Виходить, зі стабільної дівчинки з планерами ти прийшла в нестабільність. І саме твій досвід дав тобі можливість зрозуміти цю широту: що є не тільки один шлях, що «може бути нестабільно, але при цьому “стабільно прикольно”, і я можу стабільно справлятися з цим».
Про страх осуду та як його позбутися
Люда: Я пройшла кілька курсів з health-коучингу, але ніяк не наважувалася брати клієнтів. Здавалося, що знань недостатньо, хотілося отримати «ще ось цей сертифікат і ось цей дипломчик». Я порівнювала себе з топами ринку, боялася проявитись у соцмережах.
Коли намагалася зрозуміти, в чому полягає мій страх, до мене дійшло, що я насправді боюсь не публічності, а реакції окремих людей. Потім думаю: «Камон, я ж не буду через них змінювати власне життя. У них своє життя, а в мене своє. І я хочу його жити так, як Я хочу!»
Крістіна: Я завжди дивуюсь, як наша культура довела нас до того, що наша самооцінка формується іншими людьми: батьками, сусідами, вчителями, а пізніше — керівниками. І в нас нуль розуміння себе. Ми знаємо тільки те, як потрібно поводитись, щоб отримати потрібну реакцію від оточення. Як взагалі це сталося? Ми ж ЛЮДИНА РОЗУМНА і пройшли таку еволюцію!
Катя: Тому мені дуже подобається концепт самоцінності, а не самооцінки.
А що як не вийде?
Крістіна: Ніхто не говорить, що нам має бути добре, коли нам погано. Але може бути «зараз погано, і я окей, мені, звісно, сумно, але я думаю, як рухатися далі». А може бути «погано, все пропало, життя — дно». Тоді виходів менше.
Люда: Пропрацювавши пів року health-коучем, я зрозуміла, що мені важко приділяти стільки уваги кожному клієнту. Крім того, це не приносило бажаного доходу. Я визнала, що ця робота не для мене і настав час спробувати щось інше. Але мене пригнічував той факт, що я публічно оголосила, чим займаюсь, — усе виглядало так, ніби я здалася і в мене нічого не вийшло.
Згодом я зрозуміла, що це не була невдача, а скоріше поштовх рухатися далі. Цей досвід дав мені багато цінного. Найголовніше, що я зрозуміла: ти можеш бути ким захочеш і змінювати свій шлях, якщо потрібно.
Крістіна: Виходить, що ти прийшла в певну точку, в ній відчула, що тобі некомфортно, прожила цей досвід — і використала як відправну точку, щоб обрати новий шлях. Тому твої рішення зараз виглядають ще більш свідомими. А більшість ніколи навіть не йде в цю точку — і через страх «а що як не вийде?» не дає собі можливості навіть спробувати новий досвід.
Про власну справу і кар’єру
Катя: Є дуже багато упереджень на кшталт «Не хочу працювати на дядю, бо це мене обмежує», «Не хочу танцювати під чиюсь дудку» тощо. Насправді можна елайнити корпорацію зі своїми цілями та робити тандем. Ти йдеш до своїх цілей, а компанія — до своїх. В якийсь момент розумієш, що вам вже не по дорозі, — і шляхи розходяться. Це також про розуміння себе. Часто, коли в людини, яка каже «не хочу працювати на дядю», запитуєш «а чого ти хочеш?» — вона не може відповісти.
Крістіна: Хтось може працювати на себе, хтось не може. Комусь вдається розвиватися в команді, а комусь ні. Важливо через будь-яку роботу пропускати свою особистість і чесно давати собі розуміння того, хто ми, які в нас сильні чи слабкі сторони. Люди зазвичай бояться своїх слабкостей. Але вони, навпаки, можуть допомогти, бо чим більше я знаю про них, тим краще «озброєна» і тим краще підґрунтя можу для себе підготувати.
А чи потрібні всі ті офери?
Катя: На консультаціях люди питають мене: як пройти співбесіду, як сподобатись компанії? Але це стратегія в нікуди. Важливо спочатку відштовхуватись від того, чого хочу я, потім проаналізувати, чого хоче компанія, запитати себе, чи є в нас метч. Бо тільки усвідомлюючи, чого ти хочеш, можна зрозуміти, що ти це знайшов.
Люда: Спочатку я думала, що головне — щоб мене обрали й дали офер. Але згодом зрозуміла: не тільки мене обирають — я теж обираю компанію, керуючись своїми очікуваннями та цінностями. І насправді мені не потрібні всі офери — мені потрібен той, який дійсно підходить.
Про гроші
Люда: Не важливо, скільки грошей ти заробляєш у цей момент, головне — чи вмієш ти заробляти overall. Бо можна дійти до певної точки, коли доведеться повторити свій успіх або починати з нуля, а ти не знатимеш, як це зробити. Заробляти гроші — це скіл, і його потрібно розвивати. До речі, вміння жити в нестабільні часи, як-от війна, приймати ситуацію та адаптуватися до неї — це також скіл.
Крістіна: Дуже важко мотивувати людину, якщо робота не приносить їй достатнього доходу. Тоді має бути ще щось: розвиток, досвід, піар. Просто щось робити, нічого з цього не маючи, — це шлях до неприємностей та вигорання.
