Кому ми довіряємо більше — пілоту чи авіаційним регуляторам, які встановлюють стандарти й правила? Швидше за все, більшість відповість, що пілоту: бо він летить разом із нами й за помилку заплатить високу ціну — своє життя. Регулятор, попри можливість штрафів за авіакатастрофу, таких високих ризиків не несе.
Саме про цю різницю між людьми, які ризикують, і відстороненими від наслідків, говорить Нассім Ніколас Талеб — філософ, математик та економіст. Його книжка «Шкура у грі. Прихована асиметрія життя» — велике пояснення, чому рішення мають ухвалювати ті, хто платить за помилки.
Записали найважливіше.
Система стає міцнішою, коли помилки коштують дорого
Система — це будь-яка спільнота або структура, яка залежить від злагоджених дій її учасників: від окремої професії (медицина, інженерія) — до держави, економіки чи навіть цивілізації загалом.
Талеб пояснює: будь-яка система стає сильнішою, коли покарання за помилки несуть саме ті, хто їх припустився. Тоді люди ухвалюють обережніші рішення, вчаться на помилках та дійсно відповідають за результат.
Апелюючи до історичних прецедентів, Талеб згадує кодекс Хаммурапі. Це вавилонський юридичний текст, орієнтовно складений в 1755–1750 роках до нашої ери. В кодексі Хаммурапі були жорстокі та прямолінійні закони: відповідальність має нести той, хто створює ризик. Якщо будинок завалився і вбив власника, архітектора страчували. А римські інженери ставали під мости, коли через них ішли легіони.
В сучасності, каже Талеб, відповідальність усе частіше перекладається не на тих, хто ризики створює, а на тих, хто потерпає від них. Як приклад — фінансова криза 2008–2009 років. У 2008 банкіри заробляли мільйонні бонуси на зростанні ринку. Коли їхні ставки провалилися, збитки переклали на платників податків, в той час як держави займалися порятунком банків.
Це приклад повної протилежності закону Хаммурапі: ті, хто насправді винен, не понесли відповідальність. Високу ціну — втрату роботи, своїх внесків тощо — заплатили самі постраждалі.
Талеб пояснює, що така несправедливість ставить під загрозу існування самої системи, в цьому прикладі — фінансової. Система стає крихкою: якщо банкір розуміє, що не нестиме відповідальність за власні дії, він готовий знову і знову бездумно ризикувати — а отже, знову і знову робити можливим виникнення фінансових криз.
Про подібні кризи й те, як із них виходили уряди та країни, — в нашому огляді книги Рея Даліо Big Debt Crises:
Ті, хто не має ризиків, не протестує. Як меншини змінюють правила для більшості
Талеб згадує парадокс: іноді правила визначає не більшість, а вперта меншість. Це пояснюється тим, що в багатьох випадках більшість не ризикує, тож для неї немає сенсу боротися з тим, за що виступають меншини.
Це краще пояснити наочно. Для прикладу Талеб наводить мусульман, які мають певні правила харчування, що здебільшого стосуються мʼяса — воно має бути халяльним, тобто з тварини, забитої в особливий спосіб.
У Великій Британії частка мусульман серед населення — 3–4%, тобто меншість. Водночас, каже Талеб, значна частина м’яса в країні — халяльне. Також майже 70% баранини з Нової Зеландії є сертифікованою як халяль. На халяльне меню, де взагалі немає страв зі свинини, перейшли близько 10% ресторанів Subway — попри те, що вони можуть втратити багатьох клієнтів, які люблять бекон або шинку.
Талеб пояснює, що таким чином невелика група формує стандарт для суспільства. Те саме можна побачити й в інших сферах. Наприклад, туалетами, спроєктованими для людей з інвалідністю, можуть користуватися всі, на відміну від звичайних, тому простіше робити всі туалети інклюзивними.
На думку Талеба, меншість перемагає, адже вона непоступлива й не приймає жодних винятків. А більшість залишається байдужою, бо не бачить принципової різниці та проблеми в тому, щоби підлаштуватися під нововведення.
Теорія без практики, або Псевдоінтелектуали, які нічим не ризикують
Інтелектуал, але йолоп — таким неологізмом послуговується Талеб, описуючи освічених людей, які мають вплив на думку суспільства. Проблема в тому, що ці люди створюють теорії та не несуть відповідальності за них у реальному житті.
Ви точно знаєте, про кого йдеться: псевдоексперти, яких запрошують читати лекції, бути гостями подкастів про політику (або, швидше за все, вони ще й мають власне шоу). Ці люди точно пояснять вам, чому ви голосували неправильно та яким чином розвиватиметься політична ситуація в країні.
Втім, Талеб закликає памʼятати: ІАЙ так вільно висловлюються, бо розуміють — глобально вони нічим не ризикують. За прогнози, які не збулись, або слова про неправильне голосування на виборах, на них не чекає відповідальність. Тож питання, чи варто довіряти людині, яка не несе ризиків, для Талеба є риторичним:
«В історії ІАЙ помилявся щодо сталінізму, маоїзму, ГМО, Іраку, Лівії, Сирії, лоботомії, містобудування, низьковуглеводних дієт, гімнастичних тренажерів, трансжирів, фрейдизму, теорії портфельного аналізу, лінійної регресії, високофруктозного кукурудзяного сиропу, ґаусіанства, салафізму, моделювання динамічної стохастичної рівноваги, марафонів, егоїстичних генів, моделей прогнозування результатів виборів, Берні Мейдоффа (перед викриттям), p-значень. Однак він досі переконаний, що його позиція правильна».
Універсальні правила проти локальних рішень
Філософ Іммануїл Кант сформулював ідею, яка здавалася революційною: «Дій так, щоб максима твоєї поведінки могла стати універсальним законом». Тобто будь-який твій вчинок має бути прикладом того, як діяти всім, у будь-якій ситуації.
Звучить благородно, але, як пояснює Талеб, у житті такий принцип не працює.
Світ занадто складний, щоб керуватися абстрактними формулами. Ми реагуємо не на людство загалом, а на конкретних людей та обставини. Коли все зводиться до універсального рівня, виникає спокуса занадто спрощувати реальність і створювати красиві теорії, які ніяк не витримують практики.
Саме тому Талеб пропонує замінити універсалізм на локальну етику. Вона не потребує абстракцій, а ґрунтується на простому принципі: ваші дії мають значення для тих, з ким ви контактуєте щодня. Якщо ви обдурите сусіда або клієнта, одразу відчуєте наслідки: втратите довіру, репутацію, гроші. І навпаки — за чесність отримаєте бенефіти у вигляді доброго ставлення, клієнтської лояльності та збільшення доходу.
Ключова думка Талеба: універсальні правила рідко витримують перевірку практикою. Стійкі системи будуються на локальних зв’язках та відповідальності в конкретних стосунках, а не на абстрактних узагальненнях.
Як підсумувати книжку Талеба: два інсайти
1. Менше довіряти людям, які не ризикують у разі помилки
Уникайте порад від того, хто заробляє на життя консультуванням, хіба що за цю пораду передбачено покарання, каже Талеб.
Фінансовий радник, який дає рекомендації щодо фінансів, не ризикує — на відміну від того, хто за цією порадою інвестує та може втратити велику суму. Так само не ризикує низькокваліфікований коуч — або ваш друг, який, здається, бажає вам лише кращого.
2. Не давати поради, якщо ви не несете ризиків
Навіть коли вам здається, що ви точно знаєте, як буде краще. Проаналізуйте, як ваша порада може змінити життя людини — і чи готові ви понести за це відповідальність.
Життя почне змінюватися, коли ви усвідомите відповідальність за власні слова і вчинки та будете готові її нести.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
