«Ти в нас точно не геній» — цю фразу батько казав Анжелі Дакворт у дитинстві. Але у 2013 вона виграла стипендію MacArthur Foundation, яку ще називають «грантом за геніальність». І підтвердила власну теорію: вроджені схильності й навички грають меншу роль, ніж зусилля, яких ви докладаєте.
У книзі «Крок за кроком. Як ентузіазм і наполегливість ведуть до мети» професорка психології розповідає, чому генії не розпилюються на багато справ. А також пояснює, чому навіть щоденна багаторічна практика бігу не зробить з вас олімпійського чемпіона, і називає причини, які заважають карʼєрному прогресу.
Ось 6 із них.
1. Ви впевнені, що генієм треба народитись
Фраза «ти не геній» багатьма сприймається як «ти людина, яка не має вродженого таланту». Геніальність часто розглядають як дар, а не набуту якість, — і така віра стає виправданням, щоб не докладати зусиль. Навіщо вчитися малювати, якщо ніколи не станеш Дюрером? Чи є сенс проходити курси, якщо ти не народився генієм?
Ідея вродженого таланту як запоруки успіху для багатьох ближча, ніж історії про наполегливу працю. Водночас Дакворт наголошує: такі навички, як високий рівень інтелекту або схильність до творчості, — це не єдиний ключ до успіху. Хороший приклад — долі дітей-вундеркіндів: лише малий відсоток із них стає геніями й творцями-революціонерами.
Чому так виходить? Талант, тобто схильність і швидкість засвоєння навичок, безперечно має значення. Водночас тільки зусилля — щоденна робота, здатність перероблювати все з нуля та пробувати знову і знову — перетворюють набуте вміння на досягнення.
2. Ви даєте собі лише один шанс
Роман Джона Ірвінга «Світ очима Гарпа», який відзначили Національною книжковою премією, починається словами: «Гарп був оповідачем від природи». Самому Ірвінгу довелося докласти чимало зусиль, щоб стати великим письменником.
Автор бестселерів зізнається, що в школі мав погані оцінки з англійської, а вчителі вважали його лінивим і безперспективним. Ірвінгу погано давалося навчання через дислексію — і йому доводилося працювати в рази більше, аби досягнути бодай рівня однолітків.
Ранні тексти автор постійно переписував із думками, що не має письменницького таланту. Водночас це допомогло Ірвінгу зрозуміти: щоб зробити щось вагоме, треба сильніше напружуватися. Він каже:
«Я усвідомив, що мушу бути вдвічі уважнішим, навчився багаторазово переробляти, і ця риса стала частиною мого характеру. Я зрозумів, що все приходить не одразу».
Історія Ірвінга — доволі типова: відомі письменники, художники, музиканти й дослідники були вимушені пробувати й пробувати, перш ніж почути перше «так».
Карикатуристка журналу New Yorker Роз Част розповідає, що 90% її малюнків редактори відкидають, і цей результат насправді є успіхом: на початку її карʼєри відсоток відсіву був ще вищий. Інші професійні карикатуристи так само стикаються з більшістю відмов — і розуміють, що це особливість їхньої справи, а той маленький відсоток відібраних робіт дійсно цінується.
3. Ваша мета залишається мрією
Можливо, ви мріяли стати відомим письменником. Вам легко уявити, як ви підписуєте примірники свого бестселера або відповідаєте на запитання журналістів. Ви навіть зробили один крок до мрії — рік тому пройшли курси та іноді пишете в стіл.
Чому ви ще далекі від власної мрії? Причина не в браку таланту, а в тому, що ваша мета залишається лише мрією. Американська професорка Ґебріел Еттінґен, яка понад 20 років досліджує людську мотивацію, називає бажання, не підкріплені конкретними діями, позитивним фантазерством.
Мрії про досягнення мети дають короткочасне задоволення і навіть можуть тимчасово збільшити мотивацію, але зрештою не призводять ні до чого, крім розчарування.
4. Ви розпилюєтеся на безліч проєктів
Можливо, ви маєте чимало крутих ідей та швидко спалахуєте новими проєктами? Це не є проблемою, але водночас існує відмінність між тим, щоб мати багато хобі та не вміти зосереджуватися на тому, чим можете займатися довго.
Дакворт стверджує: що більш наполеглива людина, то рідше вона кардинально змінює траєкторію своєї кар'єри. Наполегливі люди знаходять предмет своєї пристрасті й максимально розвивають інтерес до нього — це допомагає побороти нудьгу, яка може виникнути через довготривалі заняття одним і тим самим.
Якщо ви вагаєтеся, чим дійсно хочете займатися, — поставте собі запитання:
— Про що мені подобається думати?
— Що мені справді небайдуже?
— За яким заняттям мені подобається проводити час?
— Що я вважаю абсолютно нестерпним?
Пробувати різні хобі насправді теж допомагає зрозуміти ваші бажання: головне — врешті знайти те, чому ви готові присвятити значну кількість часу.
Врешті, допомагає і метод від зворотного: зрозумійте, чим ви однозначно не хочете займатися. Американський творець головоломок і редактор Вілл Шортц описав це так: якісь речі ви не захочете робити навіть за гроші.
5. Ви багато займаєтеся, але ці заняття не мають мети
Багаторічна робота не є запорукою успіху: ви можете присвятити роки одній діяльності, але компетенція все одно залишиться на низькому рівні.
Чому так відбувається? Постійне повторення того, що ви вже вмієте, не дає розвиватися. Професіоналів відрізняє те, що вони весь час вдосконалюються, працюють над тими моментами, в яких очевидно слабші, і свідомо ставлять собі завищені цілі.
Наприклад, ви плануєте бігати, щоби покращити самопочуття, але в глибині душі мрієте про можливість стати великим бігуном. Ранковий біг може стати щоденною звичкою, але навіть якщо бігатимете кілька разів на день багато років, немає гарантії, що ви станете першим у марафонах чи потрапите до професійних збірних.
Питання не лише в меті (наприклад, ви дійсно мрієте стати олімпійським чемпіоном), а в тому, чи йдете ви до неї цілеспрямовано, ставлячи маленькі цілі, — займаєтеся з тренером, фіксуєте відстані, цілеспрямовано вдосконалюєте бігову техніку тощо.
Якщо діяльність не має мети, багаторазове повторення не допоможе: ви бігатимете з тією самою швидкістю. Подібний приклад працює і для інших сфер: наприклад, щоденне аматорське малювання не зробить із вас відомого ілюстратора.
6. Ви не перетворили роботу на звичку
Мейсон Каррі в книзі «Щоденні ритуали» описує розклад дня понад 160 представників творчих професій (музиканти, художники тощо), і в усіх є свої звички та ритуали. Кожен із тих, хто досяг успіху, працює на самоті багато годин на день, займаючись цілеспрямованою практикою. Саме звичка допомагає отримати від усвідомленої практики максимум.
Якщо переглянути біографії, які згадує Каррі, побачимо, що відомі люди мають доволі однотипний розклад дня:
- Філософ Френсіс Бекон, попри збитий режим сну і звичку лягати пізно, зазвичай підіймався рано і стабільно працював до півдня.
- Чарльз Шульц, автор коміксу Peanuts, намалював близько 18 тис. коміксів. Він мав сталий порядок дня: рано прокидався, після сніданку з дітьми відвозив їх до школи, а потім до обіду працював на студії.
- Так само з ранку і до обіду працювала письменниця Мая Ангелу: для роботи вона використовувала невелику кімнату в готелі.
Постійне місце і години роботи допомагають формувати робочу звичку. Це може бути окрема кімната або інше зручне для вас місце — навіть столик в улюбленій кавʼярні: головне, щоб ви дійсно могли зосередитися на роботі.
Звичка знешкоджує таку проблему, як довге «розгойдування» перед роботою: ви знаєте, де саме та скільки працюватимете, тож вам не потрібна додаткова підготовка, яка забирає сили та час.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
