На переробку агропродукції покладають великі надії міністерства. Адже так можна створити додану вартість і заробляти більше. Якщо подивитися на переробку з точки зору фермера, все складніше: треба не лише інвестувати в обладнання та подбати про ліцензії, але й перебудувати систему управління бізнесом.
Вадим Скрипник, який понад 15 років працює в українському аграрному секторі, переконаний, що перш ніж переробка агро стане рішенням для бізнесу, вона буде великою задачею. Для декого, за словами експерта, цей виклик може бути завеликим.
Скоро у Вадима стартує курс «Ефективне управління в агробізнесі», де він навчатиме топів та власників агрокомпаній, як менеджерити процеси, управляти землею та активами. А в цій колонці експерт пояснює, в яких випадках вкладатися в переробку має сенс, і називає 7 напрямів, що не вимагають грандіозних інвестицій на старті.
Хайп навколо переробки — дуже небезпечна штука
Глобальний аграрний ринок — високоволатильний. Коли ціни на сировину високі, як це зараз із кукурудзою або пшеницею, майже ніяка переробка не має сенсу — маржа від неї просто не покриває витрат.
Саме тому в Україні є агрогіганти з мільярдними оборотами, які не мають власної переробки. У 2022–2023, коли ціни на сировину були низькими, а логістика — дорогою, їм було надзвичайно складно. Але у 2024 році, коли сировина подорожчала, вони знову на коні: зібрали врожай, поклали гроші до кишені та пішли відпочивати.
Інші великі агрохолдинги, що мають масштабні переробні потужності, часто вимушені знижувати темпи або й зовсім зупиняти свої заводи. Наприклад, найбільший в країні маслоекстракційний завод взимку призупинив переробку соняшника. Чому? Бо ціна, що на той час становила понад 25 тис. грн за тонну, не дозволяла працювати з маржею: витрати на переробку не покривалися маржею від неї.
Переробка — це важка праця і великі інвестиції. Йдеться не лише про капітальні вкладення в обладнання, але й про постійні витрати на енергію, зарплати й податки, яких для переробних підприємств більше.
При цьому інвестиції в Україні — дороге задоволення. Поки в європейських та американських фермерів є дешеве кредитування під 2–3%, в Україні ми маємо іншу реальність — ставка висока, пільг немає. Раніше були грантові програми, переважно від USAID, якими можна було покрити до 50% витрат на переробне підприємство, але зараз їх стало значно менше, а отримання ускладнилось.
Це все не означає, що від ідеї переробляти треба відмовитися. Але це означає, що йдучи в переробку, треба бути готовим до викликів. Це для завзятих.
Перш ніж думати про переробку, розберіться, чого ви від неї очікуєте: виживання, диверсифікації чи супермаржі?
Якби ви планували взяти 80% кредитного фінансування на переробку і питали б мене, чи варто, я б цього не радив. Завеликі ризики при високих ставках. Якщо ж ви маєте фінансовий резерв та хочете переробкою стабілізуватись і диверсифікуватись, тоді починайте прораховувати окупність.
Важливо на старті усвідомити дві речі:
1. Ви приймаєте той факт, що коли сировина дорога, вам треба або не запускати лінію взагалі (але продумати, що робити зі штатом у цей час, бо якщо втратите людей — потім не зберете). Або запускати, але працювати в нуль чи навіть збитково — лише заради постійних контрактів та стабільності виробництва.
2. Переробка — це гра в довгу. Ситуація, в якій ви інвестували 1, 2 чи 5 млн доларів у завод, а наступного року продаєте сировину й навіть не запускаєте його — це можливо, і в цьому немає катастрофи. Можливо, ваші гроші запрацюють не швидко, треба бути до цього готовим.
Перспективні напрями агропереробки, які не вимагають грандіозних інвестицій
#1. Переробка сої
Переробка сої — це один із напрямків, де сировини багато, а ринків збуту ще більше. Зараз Україна вже займає 9 місце у світовому рейтингу експортерів, а площі посівів щороку збільшуються.
При цьому самих переробних потужностей поки що не так багато, і це створює чудову можливість для тих, хто готовий інвестувати в переробку. Навіть без власної землі можна побудувати успішний бізнес на переробці сої. Ось реальний кейс.
Кілька років тому, маючи стартовий капітал, мій знайомий підприємець купив велику партію сої. Хотів перепродати й заробити. Але ціна на сировину впала, і він постав перед вибором: або продавати зі збитками, або зберігати, поки ціна не відновиться. Він обрав друге, залучив додаткові кошти, інвестував у невеликий майданчик для зберігання та відвантаження на залізничній колії, побудував свою переробну лінію — і це принесло йому прибуток х2.
Коли сировина коштувала дорого — підприємець не запускав переробку. Коли ціни знижувалися — відновлював її. Ця модель дозволила йому пропрацювати ризики, почуватися вільніше й мати простір для маневру.
Щоправда, коли ми бачилися з цим підприємцем минулого разу, я сказав, що так чи інакше він прийде до того, щоб мати власне поле. Настане момент, коли ціни на сировину підвищаться настільки, що йому буде невигідно ані перепродавати, ані переробляти. Проте навіть 300–500 га буде достатньо, щоби пропрацювати цей ризик.
#2. Переробка круп
Хоча переробка круп — частина харчової промисловості, цей напрямок може бути дуже перспективним для малих підприємств, особливо в регіонах, де є доступ до сировини. Наприклад, овес переробляти у вівсянку, пшеницю — в манку, булгур або макарони. Переробка круп — це не тільки про перетворення зерна на готовий продукт. Це цілий ланцюг технологічних процесів, де ви можете взяти на себе окремий етап — наприклад, лише очищення або помел.
Мінілінія для переробки круп може коштувати від $500 тис. до $1 млн, залежно від масштабів та автоматизації процесів. Це немаленька сума, але для старту на локальному ринку — абсолютно реальна інвестиція. Далі, коли лінію запущено, можна значно покращити стандартизацію та автоматизацію, збільшуючи обсяги та зменшуючи витрати на виробництво.
#3. Крафтові олії
Згідно з TradeMap, Україна є №1 серед постачальників соняшникової олії на глобальний ринок. Проте переробка інших олійних культур, таких як гарбуз або льон, є значно меншою за обсягами, що створює можливості для нових підприємців на цьому ринку. Зокрема в Сумській області кілька років тому я бачив лінію для виробництва крафтових олій. Вартість обладнання для такої лінії з усім необхідним інвентарем і складом на той момент становила близько $300 тис.
Це зовсім невелика сума: за затратами ця лінія може бути навіть дешевшою за новий трактор. І здається, що таку переробку може розпочати майже кожен фермер. Але є важливий нюанс: щоби потрапити на полиці магазинів, потрібно пройти через чимало бюрократичних процедур, отримати всі необхідні ліцензії та сертифікати — бо це вже харчова промисловість. Крім того, зазвичай відстрочка платежу для постачальників у мережах складає мінімум 30 днів, а іноді й 60, залежно від умов контракту.
Ви можете обрати й простіші сценарії. Наприклад, збувати продукцію гуртом, щоб інші займалися пакуванням і транспортуванням до точок продажу, або реалізовувати її самостійно вроздріб на ринках чи ярмарках.
Якщо немає ресурсів на суперпереробку, можна робити таку, на яку ресурси є. Але просто придбати маслобійку та запустити її — недостатньо, щоби почати отримувати більший прибуток.
#4. Тваринництво
Корова їсть сіно, комбікорм, макуху — і на виході ми отримуємо молоко та м’ясо. Так само курка споживає кукурудзу, з якої виробляється м’ясо та яйця. Все це — переробка рослинництва.
Коли на початку повномасштабного вторгнення море та сухопутні кордони були заблоковані, багато українських фермерів, щоб вижити, згодували залишки кукурудзи тваринам. Реалізувати продукцію на внутрішньому ринку було нескладно, адже попит на яйця, м’ясо та молоко стабільно високий. Завдяки цьому рішенню фермери змогли уникнути великих збитків та навіть заробити.
Одна з переваг тваринництва — це можливість організувати виробництво так званим господарським методом. Якщо у вас 500–1000 га землі й ви хочете поставити 100 свиней, то це можна зробити по-різному. Можна з підвалом, фундаментом, через проєктні організації та дозволи. А можна купити б/в сарай або самостійно побудувати приміщення. Різниця вартості буде в рази, якщо не в десятки.
Цей перший сарай, зроблений «на колінці», дасть можливість пережити той час, коли сировина дешева. А потім, згодом, ви зможете оцінити, наскільки вам ок і чи варто робити щось капітальніше. Це еволюційний шлях, яким йшло дуже багато аграрних бізнесів в Україні.
#5. Енергетичні культури
Енергетичні культури — це цікава ніша, яка хоч і не є прямою переробкою агропродукції, але пов’язана з агро. Міскантус, енергетична верба, павловнія — це культури, що швидко ростуть і використовуються для виробництва твердопаливних пелет. В Україні цей напрямок уже активно розвивається, зокрема на Поліссі та в Дніпропетровській області.
Цей бізнес має постійний попит на внутрішньому ринку, і з огляду на високу популярність у Європі, має потенціал для експорту. Зокрема в Скандинавії природний газ не використовують для опалення приватних будинків. Там для цього застосовують тверде паливо — пелети, брикети, дрова. Україна може стати важливим постачальником сировини, особливо під час енергетичних криз.
Цей напрямок прибутковий та стабільний, оскільки попит на твердопаливні пелети не залежить від коливань цін на сировину, на відміну від традиційних агрокультур. Попит буде зростати: багато нових елеваторів та заводів уже передбачають використання твердого палива, оскільки це не лише економічно вигідно, але й відносно екологічно чисто.
#6. Біогаз
Сільське господарство — це енергозатратна галузь. Витрати на електрику в деяких випадках можуть складати до 20%. У таких умовах інвестиції у відновлювані джерела енергії, як біогазові комплекси, стають не лише економічно доцільними, але й життєво необхідними.
Для виробництва 2 м³ біогазу на добу достатньо лише 10 кг органічних відходів. Процес виробництва біогазу простий: фермери закидають у реактори органічні відходи — гній або залишки сільськогосподарських культур (наприклад, кукурудзи). Вироблений газ використовують для опалення або освітлення. А відходи, які залишаються після виробництва газу, можуть стати добривами для полів, що робить бізнес більш замкнутим і стійким.
Перетворення органічних відходів на біогаз складно назвати класичною переробкою, адже це не виробництво харчових продуктів або інших товарів. Однак цей процес дозволяє аграріям значно знизити витрати на енергію та зменшити залежність від зовнішніх джерел.
#7. Спеції та прянощі
Знаю фермерів, які мають по гектару спецій — і на цьому живуть усе життя. Вирощування спецій та прянощів — високоприбуткова, але дуже специфічна ніша. Такі культури, як коріандр, базилік, чебрець та інші спеції, можна вирощувати навіть на невеликих площах, оскільки їхня ціна на ринку значно перевищує вартість звичайних сільськогосподарських культур. І це дає можливість отримати маржу до 1000% і більше, особливо якщо йдеться про маленькі обсяги продукції, оскільки, наприклад, пачка коріандру важить усього 10 грамів.
Це не дуже дорогий проєкт, хоча, звісно, все залежить від масштабів. Якщо ви вирішили зайнятися цією нішею, варто мати сортувальну лінію для обробки продукції. Це не занадто велика інвестиція — вартість маленьких ліній стартує від кількох десятків тисяч гривень, і їх буде достатньо для початкових етапів.
Проте важливо розуміти, що такий бізнес — це не лише висока прибутковість, але й чимала трудомісткість. Вирощувати спеції можна й на відкритому ґрунті, але проблема полягає в тому, що їх неможливо виробити багато — немає попиту на великі обсяги. Крім того, спеції важко зберігати через їхню здатність вбирати вологу, тож варто подбати й про складські приміщення.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
