В Україні зараз майже півтора мільйона ветеранів, серед них — десятки тисяч тих, хто втратив здоров’я через поранення. Зняти військову форму — ще не означає повернутись у цивільне життя. Комусь потрібна тривала реабілітація, хтось шукає нову професію, а для когось головне завдання — перезапустити власну справу.
Ми поговорили з трьома ветеранами, які після поранення проходили реабілітацію в центрі Superhumans, і розпитали їх:
— з якими челенджами вони стикаються в статусі ветерана
— що могло б полегшити їхнє повернення в цивільне життя (зокрема професійне)
— чого очікують від держави та роботодавців
*Центр воєнної травми Superhumans не лише протезує та реабілітує після поранень, але й дає можливість здобути нові навички — зокрема у сфері підприємництва. Laba Group підтримує ініціативу, надаючи охочим ветеранам, які проходять або проходили реабілітацію в Superhumans, безоплатний доступ до курсів. Якщо ви ветеран, який проходить реабілітацію в центрі, і хотіли б навчатися в нас, зверніться до менеджера в Superhumans, щоб дізнатися деталі.
Олег Вощаний — будував військову кар’єру, але поранення змінило плани. Тепер хоче працювати в IT
Олегу 21 рік. Його шлях у війську почався 5 років тому. Тоді після 9 класу Олег вступив до військової школи. Після її завершення перед ним постало питання: одразу йти служити в ЗСУ чи вступати на навчання для офіцерів? Він обрав перший варіант, бо хотів дізнатися, що таке військова служба, на власному досвіді. У 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України.
24 березня 2022 року під час контрнаступальних дій на Харківському напрямку Олег зазнав поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Попереду було довге лікування: спочатку два тижні в Харківському госпіталі, потім — переїзд до Львова, де відбулася ампутація ноги. В серпні 2022 року Олегу встановили механічний протез, а влітку 2024 — біонічний.
«Я міг би повернутися до армії, але це буде сидяча робота з паперами. Брати участь у бойових завданнях мене не візьмуть — та й чи зміг би я? Мабуть, зараз, коли минуло майже три роки, відколи я на протезі, я й міг би щось робити. Але це не той формат служби, якого я прагнув».
Ще під час перебування у Львові, на другий чи третій день після ампутації, Олег почав думати, чим займатиметься далі. Від самого початку він розглядав різні варіанти: UX/UI-дизайн, 3D-моделювання, навіть дизайн одягу. Купив ноутбук, пробував вчитися за YouTube-уроками, експериментував: «Дещо виходило, але великого задоволення я не отримував».
У 2024 році Олег остаточно вирішив, що хоче працювати в менеджменті, і вступив до університету. «В університеті відчуваю особливе ставлення — викладачі більш доброзичливі, можуть навіть трохи завищити оцінку. Загалом атмосфера комфортна».
Зараз Олег планує будувати кар’єру в IT: почати з HR-менеджменту, а згодом перейти до ролі проджект- або продакт-менеджера: «Посада менеджера мені ближча до військової справи — робота в команді, управління процесами. У військовій школі я був командиром відділення, і мені це подобалося». Одна з головних перепон — англійська, тому зараз він активно її вивчає.
Олег шукає варіанти для роботи з офісу або гібридно: «Для ветеранів, а тим більше для осіб з інвалідністю, комунікація та соціалізація — це мастхев. Онлайн-роботу не дуже хочу, хіба що в майбутньому, коли буде більше досвіду».
Чого бракує ветеранам?
Олег вважає, що хоч певні ініціативи існують, ветерани потребують більше можливостей для пошуку себе. «Якщо відкрити сайти з вакансіями для ветеранів — усюди вимагають досвід. Уявімо, що людині 30–40 років, усе життя вона служила в армії, але після поранення повернутися до професії не може. Як їй знайти себе? Було б класно, якби більше компаній брали ветеранів без досвіду роботи».
Одне з можливих рішень — розширення програм стажування для ветеранів. «Я бачу, що такі компанії є: до Superhumans, де я проходив перепротезування та реабілітацію, деколи звертаються роботодавці, які готові взяти військових на роботу або стажування. Це круто, але вибір невеликий, а більшість вакансій вимагають специфічних навичок».
Олег упевнений: якщо більше компаній залучатимуть ветеранів, це буде корисно як для самих військових, так і для бізнесу. Адже у ветеранів є те, що цінують на будь-якому ринку праці, — дисципліна, навички управління, вміння працювати в стресових умовах. Потрібно лише дати їм можливість проявити себе.
Мар’ян Долиняк — покинув власний бізнес, щоб вступити в ЗСУ
До початку повномасштабної війни Мар’ян Долиняк із партнером займався бізнесом — з 2014 року його компанія надавала послуги аромабрендингу для магазинів, салонів краси та готелів.
У березні 2022 року Мар'ян вирішив приєднатися до ЗСУ. Тоді охочих було багато, і вступити до армії вдалося не одразу. Партнер залишився у справі, а Мар’ян зрештою пішов захищати країну.
Після навчання Мар’ян почав виконувати бойові завдання як водій кулеметної частини. Однак довго воювати не довелося — потрапив у госпіталь через захворювання, після чого почав реабілітацію. Наприкінці 2022 року Марʼяна демобілізували за станом здоров’я.
Повернення з фронту ветеран сприйняв як знак: варто рухати бізнес далі. Але перші пів року не міг зрозуміти, як саме це реалізувати. Не знав, у чому знайти опору. За останні роки бізнес опинився у скрутному становищі. Не встигнувши відновитись після пандемії, що суттєво зменшила потік клієнтів, стикнувся з кризою воєнного часу, коли першим, що оптимізують компанії, є видатки на маркетинг, зокрема й ароматичний.
З середини 2023 року вдалося зрозуміти, куди рухатися далі. Мар’ян намалював горизонт планування на 10+ років та почав покроково його реалізовувати. Запустив окремий проєкт — нову торгову марку та бренд Closense, почав спроби виходити не на малий, а на великий бізнес — бо саме там аромамаркетинг має найбільшу цінність.
Мар’ян багато ставить на LinkedIn, де вибудовує особистий бренд. «Прямі продажі, які працювали 10 років тому, зараз уже не дають такого ефекту. Люди купують у тих, кому довіряють. Тому головний акцент — на створенні довіри та експертності». Ветеран прагне донести клієнтам, що аромамаркетинг — це не просто приємний запах у магазині, а частина клієнтського досвіду та інструмент, що допомагає сформувати стійкий емоційний зв’язок із брендом.
Чого бракує ветеранам?
Хоча підприємець має план, ресурсів на розвиток — недостатньо. Зйомка рекламних роликів і таргетинг коштують тисячі доларів, які наразі є непідйомною сумою. «Зараз існує багато грантових програм, зокрема для ветеранів. Я навіть проходив навчання, як правильно подаватися на гранти. Але більшість із програм підтримки зосереджені на виробництві та закупівлі обладнання, а для нашого бізнесу це неактуально».
Підприємець порахував, що запуск власного виробництва зараз фінансово необґрунтований, вигідніше віддавати це на аутсорс: «Самі аромати надходять із Франції, а розливом і пакуванням займаються наші партнери, українські виробники».
Що могло б розв’язати ситуацію — то це грантова підтримка саме на маркетинг. Мар’ян уже скористався ваучерною підтримкою від міської влади. «Це були невеликі гроші, але за допомоги підрядника, обраного міською владою, ми зробили лендинг та запустили базовий таргетинг. Я вдячний за цю підтримку, хоча наразі не бачу від неї відчутних бізнес-результатів».
Крім того, Мар’ян нещодавно подав заявку, щоб отримати знак «Зроблено ветеранами». Далі він зможе розміщувати його на сайті або на продукції. Проте, крім цього знаку, підприємець більше не планує користуватися своїм статусом: «Є спокуса згадати, що я ветеран, але водночас відчуваю внутрішній опір, ніби це маніпуляція. Тому я для себе вирішив: якщо спитають — скажу, але спеціально на цьому наголошувати не буду».
Сергій Жуковський — після поранення запустив бізнес із виробництва кабаносів
Сергій Жуковський почав карʼєру в 1999 році з роботи на заводі, але згодом заснував кілька бізнесів. На момент початку повномасштабної війни він керував виробництвом автозапчастин у Токмаку, а також займався реставрацією та відновленням ретро-мотоциклів.
З початком вторгнення Сергій вивіз родину до Львівської області, а через два місяці вирішив йти до військкомату. Його довго не брали, але після сьомої спроби все ж мобілізували.
Перші кілька місяців у війську Сергій навчався, потім почав керувати гранатометом, а згодом — невеликою командою з 3 людей. З часом командир запропонував Сергію стати сержантом. Він погодився, пройшов навчання та очолив екіпаж із 12 осіб.
Під час штурму Серебрянського лісу отримав перше осколкове поранення. Після повернення батальйон реорганізували, на його базі створили нову бригаду. Під час бойового злагодження нового підрозділу його група влаштовувала засідку. Сергій не допустив новобранців до вибухівки, вирішив працювати з нею сам. Але вона спрацювала раніше, ніж очікувалося, — в його руках.
Після вибуху лікар сказав йому: «В тебе забрали руки, але дали життя». Тоді Сергій сприйняв ці слова скептично, але згодом усвідомив, що це правда. «Коли побачив дружину, коли мене обійняли діти, я зрозумів, що життя продовжується. Зараз кожен день — найкращий день мого життя».
Протягом 8 місяців Сергій проходив реабілітацію та отримав протезування обох кінцівок. У Superhumans йому встановили міоелектричні протези, після чого тривав процес адаптації. Саме в цей час працівниці центру запросили ветерана в підприємницький гурток.
Спочатку Сергій був не дуже зацікавлений: він працював на себе ще з 2005 року і сам міг би вчити, як робити бізнес. Але згодом зацікавився — учасників водили на екскурсії, знайомили з місцевими підприємцями, які розповідали не лише про успіхи, але й про проблеми. Фінальне навчання проходило в Буковелі, де потрібно було підготувати презентацію власної бізнес-ідеї.
Напередодні від’їзду, під час сімейної вечері, Сергій сказав: «Я готовий рухатися далі, треба тільки придумати, що робити». Тоді старший син нагадав йому про кабаноси та джерки — саме ці смаколики волонтери передавали на фронт. Сергій згадав, як ще під час навчання на сержанта відправив їх додому, і синові вони дуже сподобалися. Так народився бренд «Сушена радість».
На курсі багато розповідали про гранти, і Сергій вирішив спробувати. Державні програми тоді були закриті, тому він шукав альтернативи. Паралельно навчався у Київській школі економіки, Prometheus та Laba, щоб систематизувати й поглибити знання з бізнесу. Згодом виграв кілька грантів, зокрема ваучер від Львівської міської ради, грант від німецької освітньої організації DVV International та банку ПУМБ.
Завдяки цим коштам Сергій розширює виробництво: спочатку виготовлення відбувалося на кухні в орендованій квартирі, де стояв лише один дегідратор. Зараз їх уже 4, а після реалізації гранту від ПУМБ буде ще 6 — у 10 разів більше, ніж на старті.
Зараз продукцію купують побратими, волонтери, ветерани, власники невеликих магазинів. Завдяки Superhumans Сергій потрапив на маркет «Кураж» у Києві. У Львові він бере участь у ветеранському бізнес-ярмарку, який працює в теплий час року.
Але перша спроба продажів не була успішною: відточили рецептуру, назнімали контенту, виклали це все в Instagram, однак за місяць отримали всього кілька замовлень. Тоді знайома, яка працювала директоркою рекламної агенції в Запоріжжі, порадила Сергію змінити підхід. «Вона сказала: стань на камеру, покажи, що ти ветеран, що ти попри ампутовані руки ведеш сімейний бізнес. Я так і зробив — і з того моменту замовлення пішли. Підписники з’явилися, частина з них стала постійними клієнтами. Автоматизували сайт, бо вести продажі через директ стало незручно».
Чого бракує ветеранам?
На запитання про те, як можна було б полегшити досвід повернення до цивільного життя, Сергій каже про емоційну та психологічну підтримку: «Її бракує, особливо тим, хто повернувся з пораненнями або контузіями. Ці хлопці часто опиняються на самоті з новими викликами, і уваги з боку соціальних служб недостатньо. В Superhumans працює багато психологів, але в інших місцях — один спеціаліст, один день на тиждень, на 150 людей. І він і для ветеранів, і для їхніх сімей. Цього замало».
Паралельно Сергій регулярно долучається до підтримки побратимів: на запрошення виступає на подіях для ветеранів, ділиться власним досвідом, дає приватні консультації, бо знає, що довіра від ветерана до ветерана — висока. Також створив сторінку @veteranbusinessclub, де підписався на 100 бізнесів, створених ветеранами, та регулярно розповідає про них потенційним клієнтам.
*Центр воєнної травми Superhumans не лише протезує та реабілітує після поранень, але й дає можливість здобути нові навички — зокрема у сфері підприємництва. Laba Group підтримує ініціативу, надаючи охочим ветеранам, які проходять або проходили реабілітацію в Superhumans, безоплатний доступ до курсів. Якщо ви ветеран, який проходить реабілітацію в центрі, і хотіли б навчатися в нас, зверніться до менеджера в Superhumans, щоб дізнатися деталі.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
