Звідки береться геніальність? Ймовірно, більшість із нас мають два варіанти відповіді. Перша: є щасливчики, які народжуються з певним хистом, тобто вже змалечку дивують вокальними даними або вмінням малювати. Другий варіант: геніальність народжується в наполегливій праці.
Психолог, викладач та консультант політичних лідерів Рон Фрідман пропонує третій варіант геніальності — розбирати круті ідеї на атоми, копіювати вдалі підходи й додавати своє бачення — тобто метод зворотного проєктування. Фрідман стверджує, що цей підхід успішно працює в усіх галузях: від мистецтва — до спорту й бізнесу.
Записали 5 найцікавіших інсайтів з його книги «Розгадка геніальності. Як працює інженерія ідей».
Шлях до геніальності: як працює зворотне проєктування
Памʼятаєте, як у дитинстві ви розбирали машинку на радіокеруванні або ляльку, щоб зрозуміти, як вона влаштована? Це найпростіше пояснення зворотного проєктування: розібрати робоче рішення, зрозумівши, як воно працює.
Зворотне проєктування можна застосовувати не лише з технікою:
- будь-який детектив-бестселер має структуру з «гачками», які спонукають дочитати до кінця
- стендап-виступ також будується за шаблонами жартів
- всесвітньо відомі картини мають особливості композиції та перевірені колірні поєднання
Розбираючи будь-яке досягнення на складники, ми розуміємо, як воно влаштоване. Це подібно до того, як нас вчили писати есеї в школі або університеті: спочатку розробити план — і вже за ним складати текст. Такий самий план допоможе реалізовувати ідеї — писати книжку, розробляти нову модель бездротових навушників або записувати музичний альбом.
Баланс зрозумілого та інноваційного: як виникають найвдаліші ідеї
Найпопулярніші музичні альбоми, нові гаджети на презентаціях Apple та стрічки з топу IMDb мають між собою дещо спільне. Зазвичай вони базуються на балансі між знайомим (те, що ми вже бачили або чули) та новаторським (родзинка, яка відрізняє продукт від попередніх).
Яким чином працює це поєднання? Попри заяви людей про прагнення до нового, здебільшого продукт, який на 100% є інноваційним, може відлякувати.
Дженніфер Мюллер, соціальна психологиня з Університету Південної Каліфорнії, досліджуючи креативність, виявила: чим інноваційніша ідея, тим більша ймовірність того, що її не приймуть. Крім цього, дослідження Мюллер показали, що лідерам, які пропонують занадто креативні ідеї, колеги починають менше довіряти. Креатив сприймається як потенційна небезпека: лідер пропонує ризикнути, а команда боїться програти, взявшися за ідею, яка може не «вистрілити».
Людям важче сприймати щось нове, бо це створює дискомфорт. Надмірна креативність є протилежністю спокою, і саме тому ми з більшою ймовірністю обиратимемо ідеї, в яких упевнені, — тобто хоч трохи знайомі та перевірені.
Багатьом здається, що це не про них і що вони віддають перевагу новизні. Втім, насправді більшість із нас обирає щось перевірене — наприклад, ходить на роботу одним і тим самим шляхом, вмикає знайомий плейлист або купує базові речі, які метчаться між собою.
Копіюйте — це допомагає розвинути креативність
Стівен Кінг свого часу перемальовував улюблені комікси, додаючи до них нові сюжетні лінії. Врешті він все ж обрав писати книжки замість коміксів — і продав понад 350 млн примірників.
Так само на копіюванні вчилися художники Клод Моне, Пабло Пікассо, Поль Гоген. Усі вони під час навчання пробували копіювати роботи французького художника Ежена Делакруа.
Чому така техніка працює? Здавалося б, вона має знищувати креативність, але насправді — допомагає випрацювати свій стиль. Ви розбираєте те, що вже працює (певна побудова речень, які чіпляють, поєднання кольорів та композиція), — і вчитеся.
На відміну від пасивного споживання чужих робіт — читання книжок або переглядання картин, — при копіюванні ми вивчаємо роботи дуже прискіпливо, досліджуючи деталі. І таким чином можемо помічати можливості, які зазвичай впускаємо: інші підходи до написання, малювання тощо. Це спонукає шукати нові креативні шляхи при створенні чогось свого.
Чому просто скопіювати ідею — не спрацює
Попри те, що креативність можуть сприймати негативно, так само дратують численні копії вдалої ідеї. Річ у тому, що постійне повторення приїдається, і без авторської «родзинки» копія, швидше за все, приречена на провал.
У 2005 році Стефані Маєр видала книжку про старшокласницю, яка зустрічає вампіра і закохується в нього. Сага «Сутінки» стала однією з найпопулярніших, і залишається такою досі — тож не дивно, що після її публікації та виходу фільмів випустили сотні книжок про кохання вампірів та звичайних людей. Втім, здебільшого вони не наблизилися до слави «Сутінків».
Чому так сталося? Річ в оригінальності, якої бракувало численним фанфікам. Що частіше вдалу формулу застосовують без змін, то більш передбачуваною вона стає — і, відповідно, менше цікавить людей.
Так само сталося і з безліччю спроб повторити успіх історії про Гаррі Поттера. Водночас серія книг Джоан Роулінг — не найоригінальніший твір: історія про обраного хлопчика-сироту, якого виховують родичі, розкривається зокрема в «Зоряних війнах». Та Роулінг не копіювала ідеї Джорджа Лукаса один в один, а створила свій магічний світ, поєднавши його з патерном, який вже спрацював, тобто вдало використала підхід знайоме + інноваційне.
Отже, робоча формула:
Як генії стають такими? Питайте в них самих
Американський режисер, комік та продюсер Джадд Апатоу, засновник компанії Apatow Productions, має безліч відзнак — серед них «Золотий глобус» та «Греммі».
Зі школи він був палким фанатом комедії. Апатоу систематично розбирав стрічки, які йому подобалися, зʼясовуючи, чому вони викликають у людей сміх. Потім йому спало на думку напряму говорити з найкращими в галузі, розпитуючи, як їм вдалося побудувати карʼєру.
Школяр Апатоу знаходив контакти піарників та, представляючись ведучим з радіо WKWZ на Лонг-Айленді, домовлявся про інтервʼю з зірками. Врешті на зустріч приїжджав 15-річний хлопець, який дійсно мав свою радіостанцію — але її сигнал був таким слабким, що ледь діставав до найближчої стоянки. Втім, знаменитості, здивовані його настирливістю, не відмовляли в інтервʼю.
За кілька років Апатоу поговорив із багатьма відомими коміками, серед яких Джеррі Сайнфелд, Гаррі Шендлінг, Джон Кенді, Сандра Бернгард. Він ставив усі запитання, які його цікавили: починаючи з підходів до написання матеріалів — і завершуючи пошуками агента.
Апатоу вчився у найкращих, і це добре спрацювало — тож чому б не наслідувати його приклад? Вигадувати власну станцію не обов'язково: достатньо не впускати моменти, коли ви можете поставити важливі запитання професіоналам — тобто не нехтувати нетворкінгом, спілкуватися на івентах тощо. Це дає безліч корисних інсайтів.
Створіть особистий музей: зберігайте те, що вас надихає
Більшість відомих людей — музикантів, письменників, дизайнерів, підприємців — колекціонери: вони допитливі у своїй галузі, тому відкриті до нового досвіду і збирають якомога більше корисної інформації.
Наприклад, Девід Бові мав велику колекцію платівок, Енді Воргол збирав картини, в особистій бібліотеці Ернеста Гемінґвея зберігалося понад 9 тис. книжок. Квентін Тарантіно був завсідником відеомагазину: він дивився так багато фільмів, що його свого часу запросили в цей магазин на роботу експертом з кіно, який може радити фільми іншим.
Фрідман зазначає: перший крок до майстерності — визнати майстерність інших. Тому він наполегливо радить збирати роботи інших людей, яких ви вважаєте професіоналами у сфері. Для багатьох з них свого часу колекціонування стало першим кроком до власного творчого шляху.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
