До Дня Незалежності України Laba запитує українські бізнеси про те, як це було — боротися за ринок, клієнтів та прибутки тоді, коли команда нашого журналу ще ходила до школи.
Один із таких — DUNA. Панчішна фабрика в Червонограді — шахтарському містечку на Львівщині — діє з 1960-х. Частиною бізнесу DUNA ця фабрика стала з 1994 року. А з 2008 в компанії працює Наталія Шевчук. Зараз вона очолює HR-відділ, займається оптимізацією процесів та відповідає за дотримання європейських сертифікацій якості ISO. Для Laba Наталія пригадала ту історію бізнесу, яку бачила сама. І поділилася тією частинкою, яку їй переповідали колеги.
Як змінилося виробництво шкарпеток за останні 30 років, чому війна двічі ледь не зупинила бізнес та як на початку 2022 виробництво в Червонограді врятували Збройні Сили України — далі в тексті.
Більше історій про те, як українські бізнеси боролися за незалежність, — у спецпроєкті.
Однотонні девʼяності
Зараз, коли ми переживаємо трансформацію бренду зі шкарпеткового до затишного та домашнього, змінюємо й асортимент, і маркетинг, — цікаво згадувати, як було раніше.
Кілька десятків років тому нам не треба було себе рекламувати. До нас клієнти — гуртові та роздрібні торговці — приїздили самі. При цьому їм було байдуже, які саме це будуть вироби. «Дайте щось, але ваше. Все, що вже навʼязане, ми можемо забрати».
Так само і з самою технологією. Це зараз вʼязальні автомати з програмним забезпеченням дозволяють робити на шкарпетках цілі сюжети. 30 років тому все було по-іншому: використовували нефарбовану сіру пряжу, з якої вив'язували вироби, а потім фарбували на спеціальному обладнанні. Єдиний можливий варіант дизайну — кольоровий однотон.
Наші фахівці регулярно їздили на виробництва за кордоном, вивчали обладнання, процеси виробництва. Саме цей досвід став фундаментом, завдяки якому DUNA першою в Україні почала виготовляти малюнкові вироби. Від простих малюнків з обмеженою палітрою в 3–4 кольори на початку ми еволюціонували до складних багатобарвних композицій.
Наш бізнес завжди від чогось залежав, і це навчило долати виклики
Підприємство завжди було від чогось залежним. Візьмемо хоча б сировину: в Україні не росте бавовна, тому ми замовляємо все за кордоном. Особливо ця залежність відчувається у кризові часи.
Деякі наші працівниці з нами десятиліттями. Вони ще пам’ятають колишню фабрику «Веста», що її теперішні власники придбали у другій половині нульових.
У 2014 році, коли ми вийшли з російського ринку, компанія зіткнулася з серйозними викликами. Крім цього, ми втратили частину українського ринку через анексію Криму і частин Донецької та Луганської областей. Ситуація ускладнювалася тим, що за кілька місяців до Революції Гідності компанія закупила нове обладнання. Кредит потрібно було повертати після збільшення курсу валют та за умов меншого обсягу виробництва.
Проте працівниці, які пережили 90-ті й тоді були змушені замовляти сировину власним коштом, щоб не зупиняти виробництво, говорили нам: «Ой, це ще не біда. От справжня біда була...» Їхня відданість компанії та досвід долання труднощів нас тоді надихали й мотивували.
Взагалі до повномасштабної війни всі виклики здавалися посильними. Ми завжди в колективі знали — багато що пережили, і це подолаємо. Ну, принаймні так здавалося до початку повномасштабної війни.
Держзамовлення від ЗСУ перезапустило бізнес у перші місяці великої війни
На старті вторгнення на складі підприємства було досить багато залишків довоєнних замовлень.
Через специфіку виробництва великі партії ми виготовляємо поступово та зберігаємо на складі. Коли ціла партія готова, ми постачаємо її клієнтам. Під час російського вторгнення готові партії продукції вже чекали на відправку, але їх ніхто не забирав — через зруйновані ланцюжки постачання більшість компаній тоді призупинили діяльність або знизили активність. Наші власники, розуміючи, що багато людей опинились у складних обставинах, передали цю продукцію тим, хто був найбільш уразливим. Ми тоді активно співпрацювали з волонтерами, які допомагали військовим на фронті й цивільним, постраждалим від російської агресії.
Пам’ятаю, як вантажили коробки в машини для передачі допомоги. Колись давно в нас так само з виробництва забирали все навʼязане. Лише тоді причиною була довіра до якості, а нині — війна.
Тоді також багато наших працівниць виїхало з міста: до рідних, за кордон. І кілька місяців фактично бізнес був заморожений.
Потім ми прийняли рішення відновлюватися. У нас було два виклики: повернути колектив і доставити сировину. З обома ми впоралися, бо знали, що не просто рятуємо бізнес. Ми намагалися зберегти робочі місця, розуміючи свою економічну і соціальну відповідальність перед людьми та країною. Але найголовніше — ми відновили роботу для захисників.
Підприємству тоді вдалось отримати державне замовлення від Збройних Сил України, і ось так ЗСУ врятували нас не лише від російської агресії, але й від зупинки бізнесу.
Трансформація під час війни
Після запуску виробництва ми багато думали про маркетинг. Позиціювання бренду як яскравого і позитивного здавалося недоречним у воєнній реальності. Проте, отримавши зворотний зв’язок від наших покупців, ми зрозуміли, що навіть у часи війни діти заслуговують на яскраве дитинство, та й дорослим не завадять приємні дрібниці. Тож кольори нікуди не зникли, до сірого однотону ми не повернулися.
Згодом компанія змогла повернутися до реалізації задумів про розширення асортименту товарів під брендом DUNA. Тепер ми виробляємо домашній одяг для дітей та дорослих і посилюємо позиціювання бренду як затишного та домашнього.
