Раніше ми випускали лише відгуки студентів, але виявилося, що викладачам теж є чого повчитися та про що подумати після «пар».
Аві Щупак, яка нещодавно випустила першу групу студентів курсу «Бренд-менеджмент», розповідає, що їй сподобалося, що не сподобалося і що вона планує змінити в другому потоці, який стартує зовсім скоро.
Що сподобалося
Студенти, яким не все одно
Це історія про людей, які переймаються і хочуть змін. Вони не просто отримали сертифікат на курс від свого директора й пішли вчитися, щоб «отоварити» бенефіт. Вони прийшли усвідомлено, з розумінням цілей, і це їхня суперсила.
Загалом на курсі було два сценарії:
#1. «Я щось роблю інтуїтивно, але відчуваю, що це правильно. Дайте мені “м’яса”, щоб я розуміла та могла аргументувати, що те, що я роблю, корелює з дійсністю».
Однією з відповідей на цей запит був словник, який кожен студент отримував наприкінці курсу. Ми ще на старті зрозуміли, що люди, які прийшли, використовують різні вокабуляри.
Коли директор просить «Зроби мені стратегію», а отримавши її від бренд-менеджера каже «Це не те, що я хотів» — це поширене явище для нашого ринку, хоча й болюче.
Ми прояснюємо всі терміни в ході курсу на презентаціях, але в кінці даємо всю теорію уніфіковано. Там не лише пояснюємо, що таке бриф, але й розбираємо, яким він має бути.
Це потрібно, щоб і спеціалісти, і їхні замовники розуміли, якого обсягу робіт потребує той чи інший комунікаційний продукт. І щоб фахівець міг сказати директору: «Дивись, для мене структура стратегії виглядає ось так. Скажи, чи ти це маєш на увазі?»
#2. «Я роблю так, як мені казали, але відчуваю щось не те. Допоможіть розібратися, як зробити правильно».
Цей запит найкраще можна було реалізувати в домашках. По-перше, студенти могли виконувати всі завдання курсу на прикладі бренду, з яким працюють зараз, у такий спосіб розбираючи комплекс на складові та досліджуючи продукт глибше. По-друге, фідбек по домашках я давала максимально розгорнутий. Також багато комунікації та консультацій відбувалося в чаті й на лекціях.
Авжеж, траплялися ті, хто лише на початку були на гребені хвилі, а потім — втрачали запал і рухалися на інерції. Але більшість набирала обертів у навчанні впродовж усього курсу. За цим було цікаво спостерігати, і це зробило наш потік.
Те, що мене закидали запитаннями
Я боялася, щоб курс не пішов за сценарієм «дитячий садок або школа», де одна голова розповідає, а інші — мовчки слухають. Так було в перші тижні. А потім ми дуже добре розігналися. Зі свого боку я робила дві речі, щоб налагодити комунікацію:
#1. Я навмисно не використовувала слово «лекція». Замість «я підготувала лекцію на тему…» казала «сьогодні в нас бесіда про…». Курс був не в записі, а живим. І мені хотілося від взаємної присутності витиснути максимум користі. Цей підхід студентам відгукнувся.
#2. Студенти мали санкцію ставити будь-які запитання будь-коли. Я одразу сказала: наше ключове завдання на курсі — щоб ваш пазл склався. Для цього потрібно зрозуміти те, чого ви не розумієте. А для цього треба ставити запитання.
У перші тижні хтось соромився й писав у приватні повідомлення, хтось — через особистий кабінет, було таке, що запитання приходили разом із домашками. Але на якомусь етапі студенти закидали мене запитаннями, і це перемога. Тому що я бачила, як вони відходять від вайбу «я нічого не розумію» або «я не розумію, але що саме — невідомо», навчаються формулювати змістовні запитання, дробити глобальні на малі, уточнювати деталі.
Те, що студенти почали краще презентувати власні бренди
На курсі я дізналася про бренди, про які не знала. І для мене персонально це mind-opening момент. Наприклад, я люблю настолки, знаю класне місце і ходжу туди. Я навіть не знала, як вони називаються, просто мій улюблений магазинчик у закапелку. Коли бренд-менеджерка крамниці «Ігромаг» прийшла до нас вчитися, я дізналася про них більше і тепер люблю їхній бренд.
Ще цікаво було спостерігати, як студенти розповідали про свої бізнеси та продавали власні продукти: одразу відчувалося, чи людина є бренд-амбасадором. Але найбільше вразило те, як по-різному студенти презентували власні бренди на початку курсу та в кінці.
З одного боку, я відчуваю в цьому результати курсу, але з іншого — розумію, що цього не було б без синергії та залученості студентів у історії та продукти одне одного.
Те, що нам вдалося стати ком’юніті
Класно було, що в нас вийшло два випускних. Спершу ми зібралися онлайн, а потім у чатик курсу, в якому ми зі студентами спілкувалися, вони написали: «Ти давала класні поради щодо розвитку нашого грузинського ресторану. У нас днями відкривається нова точка, зараз працює в тестовому режимі. Пішли туди?»
Або як ми фоловили одне одного в інстаграмах. Це було круто. По-перше, це простий, але приємний спосіб сапортити колег, а з іншого — момент відкриттів: коли ти виходиш за рамки власної бульбашки та маєш змогу побачити, як інші люди роблять свій бізнес.
Те, що я теж дечого навчилася
Цей курс дав багато цінного не лише студентам, але й мені. У школі в мене була вчителька фізики, яка весь час казала: «Як можна цього не розуміти?» Ну, ніхто нічого не розуміє, урок минувся, клас. На курсі в мене час від часу теж виникало відчуття «Ну як можна цього не розуміти? Це ж так очевидно».
А коли я пробувала пояснити ці очевидні речі, розуміла, що вони очевидні лише для мене. Бо це просто те, в чому я живу кожен день, моя бульбашка. Щоб не бути вчителькою фізики, я намагалася не просто відповідати детально, але й давати прості відповіді, без зайвої термінології, людяно. І це було найважливішим моментом для студентів — зрозуміти фактичний зміст процесів, продуктів та задач.
По роботі я спілкуюся не лише з маркетингом, комунікаціями та креативною агенцією, з якими ми на одній хвилі. Я також часто взаємодію з внутрішніми замовниками з інших відділів. Помітила, що після курсу моя комунікація з колегами з інших бульбашок стала ефективнішою.
Що варто покращити
Система оцінювання
Одна з несподіванок — на курсі було багато людей, для яких оцінка має значення. Наприклад, максимальний бал за завдання — 25, людина отримує 20, приходить і запитує: «А чому не 25? Що треба зробити, щоб отримати 25?». Мені здавалося, що 20 — це теж добра оцінка за добру роботу. І 20 тому, що просто були кращі роботи.
Круто, коли люди настільки вмотивовані, що готові робити додаткові зусилля для максимального результату. Я тільки за. Просто таких людей багато — я сама перевіряю домашки, і це суттєво збільшувало обсяг роботи.
Можна було б почати завищувати оцінки на наступному курсі, але ми не шукаємо легких шляхів. Зараз розробляємо чітку систему оцінювання, щоб студенти ще до виконання завдання розуміли, як формується оцінка та як вони можуть отримати найвищий бал.
Кастомізувати, кастомізувати й ще раз кастомізувати
У наступному потоці буде кілька змін у лекторському складі та програмі. Наприклад, ми побачили, що теми виходу бізнесу на нові ринки та персонального бренду болять студентам менше, ніж, наприклад, складання якісної стратегії бренду.
Крім того, ми змінимо програму курсу, враховуючи запити й болі з першого потоку. Наприклад, з першого курсу я чітко помітила запит від студентів, які представляли українські маленькі та середні бізнеси. Їх цікавило, як розвивати бренд без мільйонних бюджетів на телекампанії. У другому потоці ми присвятимо цьому більше часу.
Було багато запитів на конкретні поради або навіть персональні консультації. Наприклад, приходили люди з FMCG, вони хотіли більше кейсів саме з цієї сфери. І якщо для першого потоку я готувала кейси виходячи з власного досвіду й того цікавого, що помічала на ринку, в другому потоці підбиратиму максимально релевантні кейси для студентів, знаючи вже до початку курсу, з яких вони галузей.
Що не сподобалося
Зворотний бік активних студентів:
1. Запитання о другій ночі по домашці та очікування, що я відповім одразу.
2. Прохання про персональні консультації, що явно виходили за рамки самого курсу.
Але для мене це також особисте навчання, щоб тримати свої кордони та не гасити спалахи одразу й абсолютно різних типів.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
